Черкаський мандрівник Радомир Попов переконливо стверджує, що похід – це маленьке життя. І як не повірити людині, яка відправлялася у мандри близько 200 разів. Саме стільки літніх та зимових походів він здійснив. На його пам’яті подорожі з палатками, лижні спуски, велоподорожі, а також сплави по річках, скелелазіння, поїздки автостопом по Європі. Географія подорожей черкащанина широка: вся Україна, Грузія, балканські країни та Туреччина. Любов до мандрів – річ заразна. Це відчув на собі кореспондент сайту vikka.ua.
Радомир Попов каже, що життя дуже коротке, аби відкладати на потім реалізацію своїх бажань. Черкаський мандрівник палко закоханий у походи та пригоди. Природні простори, гори, свобода від цивілізаційних умов. У таких обставинах, на його переконання, люди по-іншому пізнають себе, перевіряють на істинність цінності, якими звикли жити у соціумі.
"Можу точно сказати, що під час своїх перших походів мені доводилося знайомитися із самим собою заново. Таке ж відбувається і з людьми, яких воджу в гори. Цікаво спостерігати, як люди різних життєвих пріоритетів, соціальних рівнів відкриваються, стають ближче один до одного. Умови, в яких ми перебуваємо, дуже згуртовують. Бувало, що під час наших пригод створювались пари", – розповідає Радомир Попов.
У 2010 році Радомир вперше побував у горах. Він відправився у похід, який організував його товариш.
"Це була моя перша вершина. Було складно. Але з тих пір у житті все стало на свої місця: я зрозумів, що це буде зі мною завжди. Потім пару разів ходив сам, залучав друзів та їхніх друзів. Згодом це переросло в основну діяльність – став водити групи. Тоді вже почалися зимові походи, віндсерфінг, сплави та інші різні види активного відпочинку", – розповідає черкащанин.
Він підкреслює, що охочим відправитися у похід важливо обрати для себе маршрут відповідної складності. Занадто велика впевненість у собі може обернутися труднощами у дорозі.
"Бувало, що чоловіки, які регулярно займаються спортом, важко переносять навантаження пішого походу. А буває і навпаки – мужність і силу волі проявляли ті, від кого не очікував. Якось приятель попросив взяти із собою в похід його молодшу сестру Наталію. Дівчинці 16 років. Це був похід у Криму, – пригадує черкащанин. – Вона жодного разу не пожалілася, що їй було складно. А потім вже від її брата дізнався, що вона понатирала ноги і фізично їй було дуже важко. І що ви думаєте? Через тиждень у нас був виїзд на скелелазіння. Бачу – вона йде до нас із рюкзаком. З тих пір Наташа регулярно ходить з нами".
Організовуючи походи, допомагаючи людям долати фізичні незручності та психологічні бар’єри, доводиться бути і якоюсь мірою психологом.
"Паніка дуже швидко передається. І є люди, які важко переносять зміни, навіть погодні. Якось у вересні пішли у Карпати. Перший день – спека, другий – хмарно, третій – випав сніг. Ми залишилися переночувати у старій покинутій обсерваторії на горі Поп Іван. Зранку вийшли, а все засніжено. Для гір це цілком нормально. З нами була жінка з 12-річним сином. І от я розумію, що вона перехвилювалася, починає прощатися з життям, прощатися із сином. Звичайно ж, усе закінчилося благополучно", – розповідає Радомир Попов.
Бували на його практиці і кумедні випадки.
"Колись відправились на скелелазіння. Висота 30 метрів. До нас приєдналася дівчинка з Черкаської області. Їй було близько 17 років. Вона пройшла половину висоти, а далі, мабуть, сил не вистачило: повисла на верхній страховці і висить. Вгору лізти не може, а вниз спускатися не хоче. Почала плакати і кричить нам, щоб ми її не спускали донизу. Дуже хотіла самотужки зібратися на скелю і згодом справилася", – пригадує черкащанин.
Він зазначає, що в Україні поціновувачам екстремальних пригод не особливо цікаво.
"Карпати – це більше пагорби, ніж скелі. Можна займатися скелелазінням у Южноукраїнську Миколаївської області. Наразі це популярне місце. Але коли я побував на Кавказі, то відчув різницю. Там справжнє високогір’я, круті гірські річки, де можна займатися рафтингом, справжні скелі. Найбільша висота, на яку підіймався з групою, 5 тисяч метрів", – зазначає Радомир Попов.
Черкащанин каже, що саме на високогір’ї звичайний перехід може обернутися справжніми несподіванками. Як-то раптовим погіршенням погоди або потраплянням у гірську тріщину.
"Коли йдеш, здається, що під ногами сніг, а виявляється, що там пустоти. Коли тануть льодовики, з гір може падати каміння. На щастя, у нас ніколи таких надзвичайних ситуацій не було. Хоча, коли у серпні 2014 року ходив пішим маршрутом зі своєю дівчиною по Грузії, до нас прийшов ведмідь. Я ніколи в житті так швидко не розводив вогнище! Довелося підпалити свою футболку за допомогою газового балона, щоб відлякати звіра", – розповідає про небезпечний випадок черкаський мандрівник.
Бути професійним туристом – означає ще й уміти надати допомогу. Адже в природних умовах часто ні до кого звернутися.
"Зі мною в походи часто ходить моя дівчина. Вона лікар. Але і мені доводилося вправляти пальці, накладати шини. Найбільш травматичні лижні спуски. На щастя, в моїх групах важких випадків не траплялося. Але якось ми йшли у Криму і зустріли молодих людей. Вони чомусь були у горах без мобільних телефонів. А дівчина, яка з ними була, зламала ногу. Я наклав їй шину, ми знайшли рятувальників", – розповідає черкащанин.
Найкрасивіші місця, які він бачив, місто Котор у чорногірській бухті, селище Архиз на Кавказі та гірський район Сванетія в Грузії. Мандрівник із сумом зазначає, що в Україні немає сприятливої логістики для туристичних подорожей, дорогі авіаквитки. Це стримуючий фактор для туризму. Все ж інше подолати легше. Особливо, коли є бажання, досвід подорожей, або є з ким порадитися.
"Немає поганої погоди або сезону – є невідповідний одяг", – каже Радомир Попов.
Як повідомляв сайт vikka.ua, черкаська байкерша підкорює українські чемпіонати та мріє про Великий каньйон.
