На початку літа цього року 70-річна черкащанка Людмила Таран віддала у краєзнавчий музей весільну сукню своєї матері Ольги Черненко. Вона виходила заміж у 1947-му в місті Городище, пише Gazeta.ua.
Сукня з білого шовку. Довга – до щиколоток, на стегнах вужча, а внизу пишніша. З широким рукавом і невеликим вирізом на грудях. Її шила Євдокія Заїка – жителька села Мліїв під Городищем. Була далекою родичкою мамі, тому за роботу нічого не взяла.
"На весілля моїх батьків Ольги Черненко та Андрія Василенка прийшли понад 30 людей. Запросили родичів, друзів, сусідів, – розповідає Людмила Таран.
Нареченому було 29 років. Нареченій – 24.
"Після війни людей у місті мало залишилося, – продовжує Людмила Андріївна. – Батько довго не одружувався. Тоді мій дід порадив йому взяти за жінку когось із доньок Григорія Черненка – Женю або Олю. Вони дуже гарні дівчата були. Обрав Ольгу. Після весілля переїхали в село Снігурівка на Миколаївщині. Батько був ветеринаром у колгоспі. Працював із четвертої ранку до ночі. Мама виховувала нас із сестрою, доглядала за господарством. Усе життя мріяли повернутися на батьківщину – в Городище. Не судилося, у 60 років батько помер. Перехворів на бруцельоз, заразився від тварин".
Через майже півстоліття у тій самій сукні пішла під вінець онука Ольги Григорівни та Андрія Олексовича – Олена.
"То був 1993 рік, – каже Людмила Таран. – Так мені хотілося, щоб Олена в цей день була схожою на мою маму. Зять Олег був не проти. Донька спершу не хотіла. Але я її вмовила. Мама була світлою, хорошою людиною. Від неї завжди йшло тепло. Та сукня для нас – як оберіг. Звісно, трохи її осучаснили. Підшили до низу мереживо з ромашками. Вийшло дуже гарно".
Як повідомляв сайт vikka.ua, Уманському краєзнавчому музею подарували 31 роботу народного малярства.
