Зірковий вихованець “Черкаських Мавп”, гравець клубу НБА “Оклахома-Сіті Тандер” Святослав Михайлюк на кілька тижнів повернувся додому. Після приїду до Черкас 23-річний баскетболіст провів масштабний кемп, зустрівся із дітьми на кількох майстер-класах.
Днями, аби поспілкуватися зі Святославом до Черкас приїхали журналісти “Україна 24”, інформує клубна пресслужба.
– У тебе зараз відпустка, ти приїхав до Черкас, та однаково продовжуєш тренуватися.
– Завжди намагаюся підтримувати форму, тому що мені не дуже подобається, коли є дуже багато часу на відпочинок: втрачаю форму і потім мені важко повернути її назад. Якщо тренуватися в щадному режимі, щоб підтримувати своє тіло в тонусі, потім буде легше увійти в форму на початку сезону.
– Скільки у тебе тренувань на тиждень в такому режимі?
– Намагаюся проводити 4-5 тренувань на тиждень по 1-1,5 години для того, щоб тримати себе в тонусі.
– У 2014 році лише в 17 років тебе викликали в збірну України. Що тоді відчував?
– Було дуже приємно. На той момент команда тільки повернулася з чемпіонату Європи, там вони були 5-ми, і ми їхали на чемпіонат світу вперше за 23 роки. А я був наймолодшим гравцем в історії ЧС, який був заявленим в команду і грав. Там було дуже багато людей, з якими я підтримую зв’язок досі: і тренери, і гравці. Багато тренерів, які на той момент були в тренерському штабі, зараз працюють в Америці, ми спілкуємося з ними і зараз.
– Чекав тоді виклик в збірну чи це було повною несподіванкою?
– Я не думав, що в такому ранньому віці мене викличуть в збірній України, і тому це був приємний сюрприз.
– Після цього чемпіонату світу можна сказати, що почала здійснюватися твоя Американська мрія?
– Після цього чемпіонату був мій перший рік в Канзасі, і так я вже починав свою баскетбольну кар’єру в Америці.
ЖИТТЯ У ШТАТАХ
– Можеш пригадати свій перший день у Штатах?
– Навіть не пам’ятаю, здається, я приїхав з батьком, тому що мені було 17 років, і я тільки заїжджав в кампус в університеті. Тато приїхав зі мною, щоб показати мені місто, побув кілька днів і поїхав. Перший день у Штатах – це, коли ти дивишся фільми про американські університети і все таке, і ось це все ти бачиш в реальному житті. Ти дивишся, і розумієш: те, що ти колись бачив у фільмах – зараз відбувається з тобою.
– Тоді твоє життя поділилося на “до” і “після”?
– Так і ні. Мені знадобилося трохи часу для того, щоб звикнути. Мені було легко, тому що всі мене дуже добре прийняли. Я був наймолодшим за всю історію Канзасу, після мене був ще один хлопець, якому теж було 17, але я однаково був молодший. У цьому віці діти вчаться в 11 класі, а я вже був тут, в університеті.
– На кого ти вчився в Канзасі?
– Я не думаю, що в Україні є така спеціальність: ліберальне мистецтво. З мистецтвом це не пов’язано. Я можу бути ким захочу. Я провчився там 4 роки, в магістратуру не вступав, тому вивчав тільки загальні предмети.
– Чи відрізняється навчання у Штатах та Україні?
– В Україні я не вчився в університеті, і в школу в Америці теж не ходив, тому порівнювати важко, але я думаю в Штатах не так багато уроків. У нас були заняття по годині, не було такого, щоб там 4 пари на день.
– На третьому курсі ти пішов на драфт, але знявся через травму. Не шкодуєш, що тоді сталося саме так?
– Сталося як сталося… Я завжди вірю в те, якщо щось трапляється в житті – значить так треба. Я травмувався, повернувся на 4 рік навчання в університеті, і це був один з моїх найкращих років у кар’єрі. Ми вийшли в фінал чотирьох. Це був дуже хороший рік для мене, для команди, для всіх.
ПЕРШІ КРОКИ В НБА
– Наступного року ти знову пішов на драфт, тебе беруть в НБА в 21 рік, і тебе підписує Лейкерс. Це був якийсь космос для тебе на той момент?
– Коли ти їдеш з Канзасу в Лос-Анджелес – це два дуже різних міста за всіма параметрами: в 10 разів більше місто, зовсім інший спосіб життя.
– Тоді паралельно вели переговори з Реалом, ти навіть їздив туди на тренування, тобі показували як все влаштовано в клубі. Чому не перебрався до Іспанії?
– Я хотів спробувати свої сили в Америці, в університеті. Мені дуже імпонував університетський баскетбол, цікаво було спостерігати їхні гри. Атмосфера в залах Америки мені сподобалася більше, ніж в Європі, і я вирішив спробувати свої сили у США.
– Правда, що в Мадриді навіть задіяли Кріштіану Роналду, для того, щоб ти перейшов до них?
– Так, було таке. Там я зустрівся з багатьма гравцями футбольного Реала, ми фотографувалися, було дуже весело.
– Якими були твої перші тренування в Лейкерс? Наскільки вони відрізнялися від того, що було в Україні?
– Тренування відрізняються від університетського баскетболу і від європейського теж. В кожному куточку планети у тренерів є свої схеми підготовки, схеми гри. Для мене – це було щось нове, але звикнути було не так важко. Тренування, які були в Україні, перед моїм вступом до університету – підготували мене до НБА.
– Був додатковий тиск на тебе через те, що ти перейшов в Лейкерс одночасно з Леброном?
– Так, але тиск був не тільки на мене, а й на всю команду. Після того сезону поміняли дуже багато гравців. У мій другий рік в Лейкерс – це вже була зовсім інша команда. Тиск був на всю команду: на фронт-офіс, на всіх гравців.
– Твій перший рік в НБА. Більшість говорить про дідівщину в Лізі. З тобою відбувалося щось подібне, коли змушували щось робити?
– У всіх новачків є такі “дьютіс”. Після кожного тренування всім потрібен рушник, ти подаєш всім воду. Коли ми летимо літаком, всі говорять, що потрібно замовити для них, на кожну поїздку принести колоду карт. Те, що тобі кажуть зробити – ти мусиш робити.
– Якщо ти цього не робиш?
– Тобі можуть, наприклад, заповнити машину карамельним поп-корном. А якщо у тебе дорога машина, а там, зазвичай, у всіх дорогі авто, дуже важко відмити шкіряні сидіння. Але це ще найпростіше, що вони можуть зробити.
– Тобі закидали машину поп-корном?
– Добре, що ні.
– Ти повністю все виконував?
– Я намагався, дуже старався. До речі, якщо ти виконуєш всі ці дії, які від тебе вимагають, то наприкінці сезону тобі дарують подарунки: комусь “Ролекси”, мені подарували сумку “Луї Вітон”, портфель можуть дарувати. Якщо ти був хорошим новачком – наприкінці сезону для тебе буде дуже хороша премія.
– Потім ця дідівщина закінчується?
– Так, це тільки перший рік.
– З Леброном ти спілкувався? Він міг підійти і напхати тобі?
– Навіть після того як мене обміняли, ми з ним зустрілися в Лас-Вегасі. Мені було дуже приємно. Він тепло ставиться до людей, за цим приємно спостерігати.
– На що ти витратив свою першу зарплату в НБА?
– Я купив машину, Додж Чарджер, тому що в Лос-Анджелесі мені потрібна була машина.
ПРИВІТ, ДЕТРОЙТ
– Потім тебе обміняли, ти перейшов у Детройт. Можеш порівняти Лос-Анджелес і Детройт?
– Два дуже різних міста, дві температури, в Лос-Анджелесі завжди тепло, дуже рідко дощі, немає снігу. У Детройті – все як в Україні: влітку тепло, взимку холодно. Детройт більш небезпечне місто, там багато випадків, коли стріляють, вбивають людей. Там мені треба було жити за містом.
– Тобі комфортніше було в ЛА?
– І там, і там було комфортно. Для мене місто не грає великого значення, адже під час сезону ми дуже багато часу проводимо на виїздах, багато подорожуємо. Вдома максимум я можу бути тиждень, тому посеред сезону місто для мене великого значення не має.
– Лос-Анджелес – це постійні розваги. Ти грав колись у казино?
– Тільки на Літній Лізі грав, це коли я був в Лас-Вегасі, кілька разів зіграв, хотів просто спробувати.
– Скільки ти там програвав найбільше?
– Максимум я програв 2 000 доларів.
– Що було нового для тебе в Детройт Пістонс?
– Друга команда, друга система гри, друге місто. У Детройті я почав отримувати більше ігрового часу, я зарекомендував себе як гравця НБА.
– І потім тебе знову змінюють. Тепер ти в Оклахомі. Наразі ця команда для тебе найбільш комфортна?
– Наразі – так. Тут дуже багато молодих гравців мого віку, організація намагається розвивати молодих гравців, саме вони – кістяк команди. Зараз для мене Оклахома – найкращий варіант.
НОВИЙ ВИКЛИК В ОКЛАХОМІ
– Обмін в Оклахому став для тебе несподіванкою?
– Я не очікував цього, але це НБА і тут може статися будь-що. Я спокійно відреагував. Обміняли? Окей, на наступний день я вже полетів в Оклахому. Другий обмін я сприйняв набагато спокійніше. Я вже знав, чого очікувати, як все буде далі відбуватися.
– У футболі, наприклад, коли гравець переходить в новий клуб, він співає пісню на своєму першому вечорі в цій команді. В НБА є такі ж традиції?
– Для гравців, які не перший рік в НБА, такого немає. Новачки роблять такі речі майже щодня.
– В Оклахомі ти більше з кимось спілкуєшся?
– Я б сказав, що з усіма. Ми всі в одному колективі. У Детройті або Лос-Анджелесі всім гравцям по 28 років, у них свої сім’ї. Звичайно, ми спілкувалися, але вони більше часу проводили зі своїми сім’ями.
– Як тобі місто? Як сама Оклахома?
– Місто як місто. Це місце, яке підходить для міста з університетом. В Оклахомі небагато розваг, мало ресторанів. Це маленьке місто, якщо порівнювати з іншими містами Америки. Тут багато ферм. Я б сказав Оклахома – це ідеальне місто для баскетболу.
– У сучасному баскетболі гравець має бути універсальним. Яку якість хотів би в собі розвинути?
– У кожній команді потрібні різні якості: в Лос-Анджелосі я грав одну роль, в Детройті – я отримав більше зобов’язань. Зараз в Оклахомі – у мене ще більша роль. У кожному клубі потрібно підлаштовуватися до стилю гри команди, і ти не знаєш, чого очікувати.
– Цей сезон став провальним для Оклахоми?
– Так, тому що всі розуміли, що в команді дуже багато молодих гравців. Після матчу всіх зірок давали більше ігрового часу молодим гравцям, для того, щоб вони розвивалися.
– Ти б хотів надовго затриматися в Оклахомі?
– Я знаю як робиться бізнес в НБА, як тут все відбувається. Ти ніколи не знаєш, чого очікувати, і що буде далі. Але, так, тут було приємно.
– Розкажи про ситуацію з контрактом. Він у тебе на три роки, тобто, зараз він вже закінчується, що далі?
– Я чекаю, коли закінчиться сезон, мій агент починатиме вести переговори з командами, які захочуть, щоб я перейшов до них.
– Який варіант для себе ти б хотів найбільше?
– Наразі мені дуже подобається в Оклахомі, але я ще не знаю, чи будуть інші варіанти. Якщо буде щось більш привабливе – розглянемо.
– Ти розглядаєш варіанти тільки з НБА? Якщо надійде варіант з Європи?
– Тільки НБА.
– У НБА грає ще один українець – Алекс Лень. Ти підтримуєш з ним зв’язок?
– Ми дуже добре спілкуємося. Ми знайомі понад 6 років. Коли граємо в одному місті – ми проводимо час разом, ми дуже хороші друзі.
КОЛИ ПОБАЧИМО У ЗБІРНІЙ
– Збірна України в листопаді буде проводити збір, але ти його пропустиш через старт сезону в НБА. Але збираєшся приїхати наступного разу?
– Якщо ігри будуть проходити перед сезоном, наприклад, у вересні, або на початку жовтня – я завжди намагаюся приїжджати, допомагати своїй країні.
– У наступному році чемпіонат Європи, ми вже туди потрапили. Як ти оцінюєш шанси збірної на Євробаскеті?
– Якщо вийде так, що зможуть приїхати всі гравці: я, Лень, українці, які грають в Європі, я думаю, у нас буде дуже хороша команда.
– Зараз наша збірна одна з найкращих у Європі?
– Статистика говорить, що ні, але я думаю, це тільки тому, що ми не змогли зібрати всіх гравців, які грають на найвищих рівнях, в одну команду.
– Чи під силу Україні зараз виграти Євро?
– Подивимося, шанси є завжди.
– Яка твоя найзаповітніша мрія в НБА і в житті?
– Стати найкращим гравцем, яким я можу стати, і стати найкращою людиною, якою я можу стати.
