14 грудня виповнюється 85 років Андрію Хімічу – почесному жителю Черкас, першому олімпійському чемпіону України з веслування на каное. Про це повідомляють у Черкаській міській раді.
Андрій Іванович народився на Чернігівщині в сім’ї колгоспників. Рано залишився без батька і з 17 років виконував усю чоловічу роботу вдома… А ще з дитинства любив веслувати: привозив човном дрова, очерет, лозу.
За порадою свого хрещеного батька, колишнього ректора Черкаського педінституту Олександра Тканка, вступив на факультет фізвиховання.
Саме там Андрій Іванович почав веслувати на каное. І хоча спершу навіть на змаганнях гріб одним веслом з обох боків човна, як це робили селяни, та був настільки вправним, що посів 4 місце на спартакіаді народів СРСР.
Андрій Хіміч багато навчався у професійних спортсменів, читав поради у спортивних журналах, до чогось додумувався сам. Узимку ходив на лижах, підіймав штангу, бігав, займався гімнастикою. Тренування на воді починав ранньою весною. Прорубував ополонку, клав через неї дошку, на якій гріб. Щоби бачити свої рухи, ставив перед собою дзеркальні двері шафи.
А 1959 року п’ятикурсник Хіміч став чемпіоном України, виборовши звання майстра спорту СРСР.
Після інституту працював тренером у Черкаській ДЮСШ міського відділу освіти, в Центральній Раді ДСТ «Авангард», Республіканському Союзі Спортивних товариств і організацій, був тренером збірної команди СРСР з веслування на байдарках і каное при комітеті фізичної культури і спорту УРСР, директором Черкаської спеціалізованої ДЮСШ з веслування на байдарках і каное ДСТ «Авангард».
Здібний спортсмен переміг у понад 40 міжнародних регатах із веслування на каное. Був 7 років поспіль чемпіоном колишнього радянського союзу, 15 разів чемпіоном України, тричі – чемпіоном Європи, і, зрештою, олімпійським чемпіоном світу.
Найбільшим досягненням стала золота медаль на іграх у Токіо в жовтні 1964-го. Разом зі Степаном Ощепковим він став першим володарем олімпійської золотої медалі для збірної СРСР у веслуванні на каное-двійці на дистанції 1 км.
«Ми жили біля озера Сагамі, 80 км від Токіо, і там тренувалися в будь-яку погоду: дощ, вітер, холод. Попри осінню негоду, неймовірне фізичне навантаження, хвилювання ми вигравали всі регати, які проходили», – згадує Андрій Іванович. – А в Черкасах, коли мене зустрічали після перемоги, з поїзда до машини несли на руках. За перемогу на Олімпійських іграх в Токіо я отримав медаль «За трудову доблесть», трикімнатну квартиру в «хрущівці» в центрі та 1,5 тис. карбованців, з яких вирахували 220 рублів податку».
За досягнення у спорті Андрій Хіміч нагороджений медалями «За трудову доблесть» (1964), та «За трудову відзнаку» (1965). У 1966 р. йому присвоєно звання заслуженого тренера України.
Однак через чотири роки після олімпійської перемоги спортивну кар’єру довелося раптово завершити: вірус грипу дав ускладнення на серце…
30-річний майстер спорту вирішив свої знання передавати молоді. Три роки за контрактом готував до Олімпійських ігор збірну команду веслувальників на каное в Болгарії. За розвиток спорту і Олімпійського руху в цій країні його відзначили медаллю «За особливі заслуги».
Повернувшись, Андрій Хіміч працював директором дитячо-юнацької спортивної школи в Черкасах, тренером збірної команди СРСР із веслування на байдарках і каное.
У жовтні 1985 року з родиною переїхав до селища Чорнобай, де працював тренером секції з веслування при місцевому господарстві.
Наприкінці 1990-х років пішов на пенсію і поринув у домашні клопоти.
Його називають своїм учителем кілька сотень спорстменів в Україні, Болгарії та інших державах світу. На спортивних змаганнях тиснуть руку та просять спільне фото.
Колеги олімпійця згадують, що Андрій Іванович був еталоном для всіх, хто починав займатися греблею, на нього рівнялися. Упродовж 58 років Андрій Хіміч лишається єдиним олімпійцем на Черкащині, який здобув золоту медаль такого рівня.
У 2013 році Андрію Хімічу присвоєно звання почесного громадянина міста Черкаси, а в 2020-му – Черкаської області.
Нині 85-річний чемпіон радіє успіхам доньки і сина, слідкує за громадським життям Черкащини, вболіває за долю України.
«У Чорнобаї прекрасний спортзал, тут відбувається багато змагань. Нещодавно проводили чемпіонат з греко-римської боротьби, – розповідає олімпійський чемпіон. – Гадаю, я немало зробив для себе і для країни. Взагалі, мені приємно усвідомлювати, що я, звичайний юнак із чернігівського села, зумів стати чемпіоном Європи та світу. Тепер душа болить за нинішню ситуацію в державі. Тому в міру сил через волонтерів намагаюся допомагати захисникам України, адже як спортсмен впевнений: перемога буде за нами!»
Читайте також:
