Наприкінці минулого тижня в Україні вирували урагани та грози. У ніч на 19 травня через негоду на півночі і в центрі країни були знеструмлені 56 населених пунктів, шквальний вітер пошкодив десятки житлових будинків, повалив дерева. А жителі Черкащини в минулий четвер стали свідками і зовсім рідкісного, і руйнівного природного явища – смерчу. Про це інформують "Факти".
Він пронісся територією Христинівського та Монастирищенського районів, накоївши чимало бід. За словами очевидців, вулики з бджолами літали по повітрю, немов шматки паперу, а залізобетонні опори лінії електропередачі падали, як сірники.
Жахливої сили вихор зривав дахи з будинків, викорчовував вікові дерева і навіть зрушив з бетонної основи трансформаторну станцію вагою 15 тонн. Однак, найбільш немовірним стало те, як смерч підхопив рейсовий автобус з пасажирами і закинув його в поле.
"Вихор закрутив машину, і ми миттю опинилися всередині каламутної повітряної маси"
Близько сьомої години вечора, коли почалася гроза з сильними поривами вітру, автобус Умань-Монастирище саме проїжджав біля села Володимирівка Монастирищенського району.
– З правого боку від Володимирівки немов з-під землі виринув гігантський стовп, – розповідає пасажирка автобуса 31-річна Наталія Гончарук.
– Ми не відразу зрозуміли, що це смерч (особисто я раніше бачила його тільки по телевізору). Наяву – це справжній жах! Небо наче зрівнялося з землею. Смерч наближався до нас – здавалося, він рухається перпендикулярно автобусу в декількох кілометрах від нас. Несподівано смерч поміняв траєкторію і пішов прямо на автобус! "Хвіст" смерчу залишився у Володимирівки, а його "голова" наздоганяла наш автобус, – продовжує 57-річна Надія Прилуцька, що їхала тим рейсом.
– Шалено оберталася воронка, на льоту хапала і розкручувала в своєму череві уламки дерев, шиферу, гілок… Я сиділа біля водія і бачила, як смерч буквально проковтнув автобус. Вихор закрутив машину, і ми миттю опинилися всередині каламутної повітряної маси. Раптово автобус став некерованим. Спочатку нас підняло вгору, а потім почало нести вліво. Усе тривало кілька секунд. – Пам'ятаю, я встигла перехреститися, – продовжує Наталія Гончарук. – А потім відчула, що нічого не бачу. Думала – осліпла. Почала протирати очі і зрозуміла, що все обличчя у багнюці. Коли пройшов шок, побачила: автобус лежить у полі, у величезній калюжі, а весь салон залитий рідкої землею.
Наталія Гончарук – єдина з пасажирів автобуса, хто не постраждав після "польоту".
– Я сиділа посередині в правому ряду, ближче до проходу, – пояснює жінка. – Це мене і врятувало. Я шкільний учитель, викладаю дітям основи здоров'я. Тому назубок знаю, які місця в громадському транспорті безпечні для пасажирів. Сідати потрібно не на передні або задні місця , а саме в середині салону. Моя приятелька Надія Прилуцька, що сиділа на передньому сидінні, сильно постраждала – у неї переломи ребер. Паніки не було, ніхто не кричав. Всі перебували в шоковому стані. Хтось запитав: "Всі живі? У кого є телефон, викликайте "швидку допомогу". Оговтавшись від шоку , почали шукати серед розкиданих речей телефони. Але перш за все дзвонили не в "швидку", а рідним. Витягнувши з бруду свій телефон, я набрала чоловіка. Слава Богу, телефон працював. Потім ми помітили, що лобове скло автобуса розбите, і стали один за іншим вибиратися назовні. На відміну від пасажирів, водій не розгубився. Поки ми приходили до тями від шоку , він дзвонив медикам і рятувальникам.
Через кілька хвилин після надходження сигналу про допомогу на місце події прибули рятувальники і чотири машини швидкої допомоги. Однак, пробиратися до потерпілих довелося пішки: дорогу перегороджували повалені стихією дерева і обірвані електропроводи.
"Ми розбилися! Наташу затиснув автобус. Швидше на допомогу!"
– Автобус пролетів у повітрі 28 з половиною метрів і впав на лівий бік, – говорить начальник Монастирищенського районного сектору Управління держслужби України з надзвичайних ситуацій Сергій Говрас. – Рівень води на залитому зливою полі досягав десяти сантиметрів. Пасажири, самостійно вибралися із салону через розбиті вікна, були повністю в багнюці. Одна з постраждалих, дівчина-студентка, виявилася під автобусом, звільнити її змогли тільки за допомогою трактора.
Зараз 18-річна Наташа Бевзюк перебуває в Монастирищенській районної лікарні. У дівчини зламана рука. На щастя, нога, яку притиснуло автобусом, серйозно не постраждала: переломів немає, але через тривале здавлення почалося відшарування шкіри. Крім того, у дівчини струс мозку. Разом з Наташею в лікарні перебуває її подруга Марта. Того дня вони разом поверталися з навчання додому.
Фото Світлани Драчук
– Ми давно дружимо, живемо в селі Сарни на одній вулиці, – каже Марта Костик. У п'ятницю у нас не було занять, і ми домовилися їхати в четвер ввечері. Я звільнилася раніше і, як було домовлено, чекала подружку на автостанції. Наташа трохи запізнилася – ми ледве встигли заскочити в маршрутку. Подружка сіла на третьому від водія сидінні, а я разом з однокурсником Дімою влаштувалася позаду неї.
– Сидячи в автобусі, я слухала музику і не бачила, що відбувається за вікном, – розповідає Наташа Бевзюк. – Марта торкнула мене за плече: "Дивися …" Я встигла зняти навушники і заховати мобільний телефон в кишеню. В останню секунду перед падінням, пам'ятаю, прикрила рукою голову. Потім автобус затрясло, як при землетрусі, пролунав звук, ніби хтось барабанить у вікно, і ми полетіли в прірву… Прокинулась від голосу Діми: " Наташа, вставай" Він намагався мене підняти. І тоді я побачила, що моя права нога знаходиться під автобусом (коли машину кинуло на бік, нога дівчини застрягла в розбитому вікні. Від того як автобус занурювався в рідину, Наташу затягувало під машину – авт.)… Я витягла з кишені телефон і попросила Марту набрати номер моєї мами.
Мама не відразу усвідомила, що дзвонить не дочка, а її подруга. "Ми розбилися! – Кричала в слухавку Березня. – Наташу затиснув автобус. Швидше на допомогу!" Батьки дівчини одразу ж прибули на місце аварії.
– Тато був поруч зі мною весь час, поки йшли рятувальні роботи, – згадує Наташа. – Він не просто морально підтримував мене, а й керував процесом. Коли мене разом з автобусом затягувало в бруд, тато відром черпав жижу і передавав його далі тим, хто намагався визволити мене з "полону".
"Я вчепився в кермо і думав про одне: "Якщо машину почне крутити, нам точно не вижити"
– Біля автобуса зібралося безліч людей, – продовжує Наташа Бевзюк. – Прибігли хто в шортах, хто в капцях. Пригнали важку технік. Намагаючись звільнити мене, рятувальники намагалися підняти автобус за допомогою декількох тракторів. Але з цього нічого не вийшло. Я тільки ще глибше занурилася в бруд : спочатку по коліна, а потім до рівня грудей. Думала: от зараз земляна жижа дійде до голови, і я задихнуся. А ще дуже боялася, що втрачу ногу. Я її вже не відчувала. Здавалося, кістка розтрощило на шматки. Думала, що не зможу ходити, адже пролежала під автобусом цілих 40 хвилин! Але потім приїхав потужний трактор, і рятувальники змогли нарешті підняти автобус. Тато підхопив мене на руки і передав через лобове скло рятівнику Олександру Копернаку. А він відніс мене до "швидкої".
– У перші секунди після аварії хотіла підняти голову і вдихнути ковток повітря. Але не змогла: земляна жижа повністю забила рот. Я ледь не задихнулася. Потім лікарі сказали, що бруд проник у гортань. Крім цього , у мене виявили струс мозку. Після цього випадку я стала боятися грому і блискавки. Коли смерч налетів на автобус, дуже злякалася. Боялася, що мене віднесе кудись далеко і залишуся наодинці зі страшною стихією. Тепер мені щоночі сниться те, що ми пережили: автобус летить у повітрі, крики людей і багато бруду, яка засмоктує, як трясовина, – згадує Марта.
З 12 пасажирів за медичною допомогою звернулися одинадцять осіб. У результаті ДТП люди отримали струси мозку , переломи кінцівок і ребер, забої та синці. Четверо постраждалих були госпіталізовані. Решта ходять до лікарні на перев'язки.
За словами пасажирів, вони вижили завдяки професіоналізму водія.
Марта також розповіла, що недалеко від місця аварії знаходився ліс. Смерч вирвав звідти дерева з корінням і кинув їх на дорогу. "Якби нас туди занесло, автобус могло зім'яти в гармошку. І ми всі залишилися б там навічно … Але наш водій молодець. Він до останньої секунди намагався утримати курс автобуса".
– Ділянка шляху від села Попудня до перехрестя на Володимирівку – одна з найскладніших, – каже водій автобуса Сергій Петреченко. – Швидко не поїдеш: доводиться обходити кожну яму. Раптом, дивлюся, праворуч виник темний стовп диму. У салоні зашуміли: мовляв, що може так горіти? Потім хтось вигукнув: "Та це ж смерч!" Я відразу зрозумів: треба якомога швидше від'їхати від тієї ділянки. Інакше, якщо смерч торкнеться дерева і електричних дротів, все це впаде на автобус. І тоді буде біда. У ту хвилину я довірився своєму багаторічному досвіду (працюю водієм міжміських рейсів більше 36 років). Тільки встиг обійти посадку і виїхати в поле, як раптом потужний потік повітря підхопив автобус і став з неймовірною швидкістю тягнути його на ріллю. Так само раптово, як почало тягнути, і відпустило. Я вчепився в кермо , намагаючись з останніх сил утримати автобус , і думав лише про одне: "Якщо автобус почне крутити, нам не вижити". Найбільше хвилювався за людей . Я вдячний Богу і долі за те , що всі пасажири рейсу залишилися живі.
