У селі Великий Хутір, що на Драбівщині, стоїть Петро-Павлівська церква. Вона була збудована у 1892 році і зберіглася і донині. Поряд із нею кілька безіменних поховань, які розташовані зі східного боку храму. Про історію цих поховань розповів місцевий краєзнавець і депутат Великохутірської громади Віктор Козоріз.
«На одному з поховань встановлений пам’ятник у вигляді церковного престолу з відкритою книгою, напевне, Біблією. На іншій могилі – дубовий хрест. Ще на двох – звичайні залізні хрести», – написав історик.
Він довго намагався розшукати хоч якусь інформацію про осіб, які поховані на території церкви, але про них вже ніхто не пам’ятає. Колись старожили говорили, що нібито одне з них належить священнику Гаврилу Михайловичу Сагарді, який багато років вірою і правдою служив у цьому храмі дияконом.
У 1916 році, після того як помер настоятель Палагеївської церкви (друга церква в селі Великий Хутір. Вона була зруйнована більшовиками) Іоанн Росінський, прихожани цього храму запросили до себе на службу Гаврила Сагарду і звернулись до церковного начальства щоб висвятило його на священника, бо він не мав вищої духовної освіти. Це прохання було задоволене.
«Отже, з 1916 приблизно по 1922 рік Г.М. Сагарда був священником Палагеївської церкви, а після смерті за традицією був похований біля цього храму. Близько 1935 року дерев’яну будівлю храму розібрали на будівельні матеріали і єдине, що нагадувало про нього – церковні поховання. Але в 1965 році у Великому Хуторі розпочали зводити будинок культури і під час проведення земляних робіт виникла загроза знищення церковних поховань (мабуть, так було задумано). У зв’язку з цим сини Гаврила Сагарди викопали могилу батька й перепоховали її на території Петро-Павлівської церкви. А інші поховання були перенесені на сільське кладовище», – зазначив Віктор Козоріз.
На його думку, дерев’яний хрест встановлений саме на могилі Гаврили Сагарди, бо він ще відносно добре зберігся. Добре зберігся і надгробок у вигляді церковного престолу з Біблією. Тільки на ньому повністю було знищено викарбуваний надпис з прізвищем похованого священника і його фото.
«Войовничі атеїсти дуже не хотіли щоб нащадки великохуторян знали історію своєї церкви і її служителів. Та дещо все таки вдалося дізнатися», – розповів історик.
На його думку, під пам’ятником у вигляді церковного престолу похований священник Олександр Дем’яновський, який служив у Петро-Павлівській церкві до 1915 року і того ж року помер. А за кілька років до цього, в 1913 році, померла його дружина Ганна Дем’яновська. Її поховали на старому кладовищі неподалік від церкви.
«Як не дивно, але на її могилі зберігся і масивний кам’яний хрест, і викарбуваний надпис на ньому з прізвищем та роками життя. Саме ця інформація і стала підказкою для розгадки про безіменне священницьке поховання на території церкви», – зазначив Віктор Козоріз
Ще одне поховання, як з’ясувалося, належить Рибаку Михайлу Андрійовичу, який служив дияконом у Петро-Павлівській церкві вже в повоєнний час.
Читайте також на сайті vikka.ua
- Черкаські прокурори через суд намагаються захистити 21 памятку архітектури на Черкащині. Це переважно церкви, монастирі, садиби і корчма.