Вулиці та провулки Черкас повинні мати проукраїнські та унікальні місцеві назви. Натомість радянські та ті, що пов’язані із державою-агресором, мають відійти у минуле. Саме такої позиції дотримується черкаська міська влада, даючи нові назви вулицям і провулкам Черкас. Про це інформує пресслужба Черкаської міської ради.
Зокрема, Черкаська міська рада на сесії 22 грудня проголосувала за нові назви для 106 вулиць і провулків. Управління інформаційної політики створює цикл матеріалів, щоб пояснити жителям походження нових топонімів. Багато з них отримали імена видатних діячів XIX-першої половини XX століття. У Черкасах з’явилися вулиці Олександра Кошиця, Праведниці Шулежко, Авіаторів Касяненків, Юрія Тютюнника, Марії Заньковецької, Вікентія Хвойки, Святителя-хірурга Луки, Митрополита Липківського, провулки Миколи Біляшівського, Братів Цибульських, Людмили Старицької-Черняхівської, Павла Филиповича, Василя Доманицького, Кирила Стеценка, Вільяма Гесте, Амет-Хана Султана, Олекси Влизька, Дмитра Бочкова, Петра Гулака-Артемовського, Ежена Деслава, Євгена Чикаленка, Григорія Лапченка, Федора Матушевського, Катерини Білокур, Івана Гроссе, Івана Їжакевича.
Вул.Праведниці Шулежко (колишня назва – Пушкіна)
Олександра Шулежко — вихователька, яка в роки німецької окупації Черкас врятувала від смерті і голоду багатьох осиротілих дітей, хоча при цьому ризикувала життям своїх рідних доньок. Їй вдалось врятувати від смерті й голоду 102 дитини, з них 25 дітей були євреями. Праведниця народів світу.
Вул.Митрополита Липківського (колишня назва – Тургенєва)
Митрополит Київський і всієї України Васи́ль (в миру: Васи́ль Костянти́нович Липкі́вський; 7 (19) березня 1864, Попудня, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 27 листопада 1937, Київ, Київська область, Українська РСР, СРСР) — український релігійний діяч, церковний реформатор, проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач, борець за автокефалію українського православ’я, творець і перший митрополит Київський і всієї України відродженої 1921 року Української Автокефальної Православної Церкви. У 1919–1927 роках останній настоятель та доглядач Софії Київської. За визначенням академіка Агатангела Кримського — «апостол українського релігійно-національного відродження».
Вул.Олександра Кошиця (попередня назва – вул. Бородіна)
Олександр Анатолійович Кошиць (1875 – 1944), хоровий диригент, композитор та етнограф, який написав оркестрове аранжування пісні «Ще не вмерла Україна».
Пров. Кричевського (пров.Радіщева)
Василь Григорович Кричевський — український художник, архітектор, графік, творець стильового напряму Український архітектурний модерн, засновник української професійної університетської архітектурної та художньої освіти. Василя Кричевського вважають творцем нового українського стилю в архітектурі.
Вул.Авіаторів Касяненків (вул.Бородіна)
Андрій (1886), Іван (1887), Євген (1889) та Григорій (1891) Касьяненки (або Касяненки) — українські авіаконструктори-винахідники; основоположники української авіації. Деякі дослідники припускають, що вони були родом з Київщини (народилися у с. Іванків, що нині Бориспільського району), а у свій час переїхали і осіли на Черкащині. Відомо, що тут закінчили Черкаську гімназію. Згодом Андрій, Іван та Євген вступили до Київського політехнічного інституту, а Григорій — до Університету Святого Володимира.
Вул.Марії Заньковецької (вул.Гризодубової)
Марія Костянтинівна Заньковецька — українська актриса і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть.
Вул. Вікентія Хвойки (вул.Карбишева)
Хвойка Вікентій В’ячеславович — український археолог чеського походження. Досліджував пам’ятки бронзової доби, городища й кургани скіфів, зокрема Пастирське (1898) і Мотронинське городища на Черкащині. Відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв — тепер це Національний музей історії України. Хвойка був першим хранителем його археологічного відділу.
Вул.Святителя-хірурга Луки (вул.Менделєєва)
Святитель Лука (Валентин Феліксович Войно-Ясенецький) (27 квітня 1877 – 11 червня 1961) – видатний святий православ’я, архієпископ Сімферопольський і Кримський, професор-хірург, проповідник, педагог, гуманіст, автор численних робіт з богослів’я та медицини.
Святий Лука свідомо став священником у найтяжчі роки атеїстичного радянського режиму. За це переніс 390 арештів, 11 років сталінських тюрем, заслань, катувань, принижень.
Працював земським лікарем у найвіддаленіших селах України та інших республік колишнього срср, як військово-польовий хірург успішно оперував поранених на фронтах Першої та Другої світових воєн.
Життя святого Луки і його родини пов’язані з Україною та Черкащиною. Він народився і помер у Криму, його дитячі та юнацькі роки й становлення як особистості відбувалися у Києві, куди переїхала сім’я. У Черкасах жили його брати і поховані його батьки і сестра. Деякий час він із родиною жив на Золотоніщині, працював земським лікарем у селі Деньги.
Пров. Миколи Біляшівського (пров.Балакірева)
Микола Федотович Біляшівський (1867-1926) – український археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Родом з Черкащини.
Один із засновників та дійсний член Української Академії Наук (від 1919 року); член Наукового товариства ім.Т.Шевченка у Львові та Всеукраїнського археологічного комітету.
Пров.Братів Цибульських (пров.Богданівський)
Брати Цибульські – сім’я купців першої гільдії. Один із Цибульских – Степан – був гласним Черкаської міської думи ще в 1822 році Андрій та Юхим Цибульські були Черкаськими купцями, володіли цегляними заводами та лісопилками, займалися меценатством, у 50-х роках 19 сторіччя збудували найвищий будинок у місті Черкаси (на розі вул. О. Дашковича та Хрещатик).
Пров. Людмили Старицької-Черняхівської (пров.Віктора Бабанського)
Людмила Старицька-Черняхівська — (17.08.1868 — 1941) письменниця, драматургиня, літературний критик, громадська діячка. Авторка драматичних творів («Розбійник Кармелюк»), перекладів («Риголетто», «Аїда»), мемуарів («Хвилини життя Лесі Українки»).
Пров.Павла Филиповича (пров.Громова)Павло Петрович Филипович (20.09. 1891 — 3.11. 1937) — український поет та літературознавець доби Розстріляного відродження. Також перекладач з французької, латинської та російської мов, педагог.
Пров.Василя Доманицького (пров.Енергетичний)Василь Миколайович Доманицький (17.03.1877 р., с. Колоди́сте (на Черкащині, тогочасна Київська губернія) — 28.08.1910 р., Аркашон (Французька республіка), похований у с. Колоди́стому) — український літературознавець, письменник, історик, фольклорист, публіцист, громадсько-політичний діяч. За активну діяльність був відісланий на північ: у 1907 р. переїхав до Петербурга, де видав «Кобзар», працював над першим виданням «Історії України» Аркаса, збирав матеріали до монографії Марії Маркович, довівши авторство письменниці під псевдонімом Марко Вовчок.
Пров.Кирила Стеценка (пров.Жуковського)Кирило Григорович Стеценко (місце народження: с. Квітки Корсунь-Шевченківського району на Черкащині. Дати життя: 24.05.1882 – 29.04.1922) — видатний український композитор, музично-громадський діяч. Автор опер “Полонянка”, “Кармелюк”, “Іфігенія в Тавріді” та чотирьох дитячих опер, кантат, музики до вистав “Сватаня на Гончарівці”, “Гайдамаки”, “Про що тирса шелестіла”, солоспівів. Кращі хорові твори — “Сон”, “Веснонько-весно”, кантати “Шевченкові”, “Єднаймося” — увійшли до скарбниці української класичної музики.
Пров.Вільяма Гесте (пров.Зв’язківців)
Вільям Гесте (1763 (можливо 1753) — †4 червня 1832) — російський інженер та архітектор шотландського походження. Під його керівництвом були складені генеральні плани забудови Києва, Черкас, Вільно, Смоленська, В’ятки, Пензи та інших міст. Він приклав свою руку до планів близько 500 міст Російської імперії.
Пров.Ахмет-Хана Султана (пров.Комунальний)
Амет-Хан Султан (крим. Amethan Sultan; 20 жовтня 1920, Алупка, Таврійська губернія — 1 лютого 1971, Московська область) — національний герой кримськотатарського народу. Радянський льотчик-ас, учасник Другої світової війни. 30 червня 1945 року за успішне проведення 603 бойових вильотів, збиті особисто 30 літаків противника різних типів і 19 літаків ворога, збитих в групових боях, удостоєний звання двічі Героя Радянського Союзу. З 1947 до 1971 року — льотчик-випробувач. Заслужений льотчик-випробувач СРСР, єдиний радянський льотчик, який випробував понад 50 типів літальних апаратів: ним випробувано в повітрі 107 одиниць техніки.
Пров.Олекси Влизька (пров. Коцюбинського)
Олекса Федорович Влизько ( 4 (17) лютого 1908, станція Боровенка Крестецького повіту Новгородської губернії — †14 грудня [за іншими даними — вночі проти 8 грудня] 1934, Київ) — український поет, прозаїк, футурист, представник розстріляного відродження.
Пров. Дмитра Бочкова (пров. Мічуріна)
Дмитро Панасович Бочков (1887, місто Остер Чернігівської губернії —1982) — український бібліограф, краєзнавець.1908 року Дмитро Бочков закінчив Чернігівську духовну семінарію. Навчався в Московському археологічному інституті (1915). У 1909–1915 роках працював у Контрольній палаті міста Вільно (нині Вільнюс), у 1915–1916 роках — у публічній бібліотеці Рум’янцевського музею в Москві. 1917 року Бочков переїхав у Черкаси. 1918 року заснував Черкаський краєзнавчий музей, в якому працював 16 років. У 1934–1941 роках Бочков був коректором, завідувачем відділу рукописів і стародруків Державної історичної бібліотеки України в Києві.
Пров.Петра Гулака-Артемовського (пров.Пастерівський)
Петро Петрович Гулак-Артемовський (16 (27) січня 1790, Городище, нині Черкаська область — 1 (13) жовтня 1865, Харків) — український письменник, науковець, перекладач, поет, байкар. Петро Гулак-Артемовський ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Його кращі твори українською мовою написані в дусі естетики просвітницького реалізму.
Пров.Ежена Деслава (пров.Першотравневий)
Євген Деслав (фр. Eugène Deslaw, Євген Антонович Слабченко, 8 грудня 1899, Таганча — 10 вересня 1966, Ніцца) — французький та іспанський кінорежисер українського походження, активний діяч українського емігрантського руху, засновник українського скаутського руху на Наддніпрянщині. За власним твердженням — родич видатного українського історика, академіка ВУАН Михайла Слабченка.
Пров. Григорія Лапченка (пров. Рєпіна)
Григорій Гнатович Лапченко (25 січня 1801, Валява, Київська губернія, Російська імперія — 1876[3], Санкт-Петербург) — художник, історичний живописець, портретист, академік Петербурзької академії мистецтв (1842). Був одружений на відомій італійській натурниці Вітторії Кальдоні. Через ряд життєвих обставин його художня спадщина значною мірою втрачена. В живописі демонстрував поєднання канонів класицизму та натуралізму, характерні для академічного мистецтва 1840-х р. та «ортодоксальної лінії романтизму».
Пров.Федора Матушевського (пров.Смілянський)
Федір Павлович Матушевський (псевдоніми — Ф. Павлович, Шпонц та ін.; 20 червня (2 липня) 1869, Сміла, Черкаського повіту, Київської губернії — 2 листопада 1919, Афіни, Королівство Греція) — український громадський діяч, публіцист, літературознавець, критик. Діяч Товариства українських поступовців, згодом Української демократично-радикальної партії і Української партії соціалістів-федералістів. Член Центральної Ради. 1919 р. — посол УНР у Королівстві Греція.
Пров. Катерини Білокур (пров. Суворова)
Білокур Катерина Василівна (нар. 24 листопада (7 грудня) 1900, с. Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — пом. 10 червня 1961, с. Богданівка, Яготинський район, Київська область, Українська РСР, СРСР) — українська художниця жанру наївного мистецтва, майстриня народного декоративного живопису. Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Пров.Івана Їжакевича (пров.Хімічний)
Іван Сидорович Їжакевич – (6 (18) січня 1864, Вишнопіль, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 19 січня 1962, Київ, Українська РСР, СРСР) — український живописець, письменник і графік, народний художник УРСР. Батько композитора Михайла Їжакевича. Працював у галузі станкового й монументального живопису, книжкової ілюстрації. Його твори зберігаються в багатьох музеях України, найкращі — в Національному музеї ім. Т.Шевченка. Автор ряду картин на теми української історії.
Пров. Івана Гроссе (пров. Тимірязєва)
Іван Карлович Гроссе – засновник машинобудівного заводу в м. Черкаси, народився у середині ХІХ століття на Уралі, де й прожив перші кількадесят літ. Там неподалік міста Кунгур він мав невелике металургійне підприємство, яке залишив синові у спадок. А сам подався на нові землі та опинився у Черкасах. Тут довго працював на цукрозаводі начальником механічних майстерень, аж допоки у 1907 році виробництво не зупинилося. Його, як і сотні інших працівників, звільнили.
Починати свою справу з чистого аркуша для людини, яка однаково успішно вміла працювати і руками, і головою, видавалося не надто ризиковано. На вулиці Зеленій, теперішній Юрія Іллєнка, а раніше Максима Горького, вклавши у придбання всі старі та нові заощадження, Гроссе викупив дві садиби з господарськими спорудами та відкрив там ремонтні майстерні. Згодом отримав дозвіл започаткувати на їхній базі чавуноливарне та механічне виробництва. Майстерні стали повноцінним маленьким заводом площею усього 300 квадратних метрів. Це було восени 1908 року.
