Двадцять днів. Майже тисяча кілометрів. І мільйони обертів педалей. Черкаські мандрівники за два з половиною тижні об’їздили майже всі індійські Гімалаї. Про весь шлях від України до Індії нам розповів мандрівник Олексій Страшко. Ось найзнаковіші особливості подорожі з перших вуст.
ТРАНСПОРТНЕ ПИТАННЯ
Діставались до Індії ми літаком. Мало хто знає, але сьогодні майже кожна авіакомпанія без проблем береться перевозити велосипеди. Їх повністю розбирають: відкручують колеса та знімають раму. А потім упаковують в спеціальний велочохол. От тільки вартість такого перевезення у різних компаній різна. Можна знайти тих, хто робить це абсолютно безкоштовно, а можна натрапити на тих, хто за таке перевезення вимагатиме по 1% відсотку за кожен кілограм маси ровера. У сумі це може вилитись у додаткових 500, 600 чи й 700 гривень.
ГАСТРОНОМІЧНІ ЗАПАСИ
Із собою ми взяли велосипедні баули – рюкзаки зі "штанами", які ставляться на багажник. Центр ваги у кожного з них зміщується вниз, тому сумка міцно тримається і не заважає керувати велосипедом. Можна, звичайно, брати із собою звичайний рюкзак, але далеко з вантажем на плечах не заїдеш. Окрім того на баулі ще додаткові резиночки для карематів та кишеньки для води і харчів.
Найголовніше, що ми із собою взяли – це м’ясо. В Індії живуть, в основному, вегетаріанці, тобто м’яса ви там не знайдете. Алкоголю ви там не знайдете. Наприклад, на весь штат Джамму і Кашмір – більше 10 млн. жителів – всього один магазин із алкоголем. Та й той працює 3 дні по три години.
Там їдять в основному рис та юшку із сочевиці. Можна один раз її спробувати, два… Але якщо тиждень їх їсти і при цьому крутити педалі на висоті 5 тисяч метрів, то сили просто закінчаться. Тому ми брали із собою нашу, зрозумілу нам їжу: сушені заготовки для борщу, сало, ковбасу і сушене м’ясо. Меню вийшло дуже насиченим. Найчастіше у горах ми готували собі саме борщ. Так сильно нам не вистачало нашої рідної їжі.
Великими наші баули робив ще й одяг. Іноді вночі температура опускалась до мінус десяти, коли вдень було 25-30 градусів тепла. Тому вдень треба було мати літній одяг, а вночі треба було одягати пуховку, пухові штани, залазити в теплий пуховий спальник, який своєю чергою лежав на хорошому теплому килимку. І все це займає достатньо місця.
ЛЮДИ І КРАЄВИДИ
За двадцять днів подорожі ми мали проїхати тисячу кілометрів. Це десять перевалів, із них два – вище п’яти тисяч метрів. Загальний набор висоти – 15 тисяч кілометрів. Подекуди така навіть загрожувала кисневим голодом, але обійшлось.
За весь час ми побували в кількох штатах. Навіть проїхались уздовж лінії розмежування з Пакистаном. Це спірні території. Ми там натикались і на каравани військової техніки. Але ніяких проблем у нас не виникало взагалі.
Найчастіше у подорожі нам траплялись тамтешні діти. Вони постійно вибігали на дорогу, деякі навіть мало не кидались під колеса. Просили солодощі і ручки. А дехто просто хотів до нас доторкнутись. На стоянках у нас взагалі був цілий цирк. Ти такий сидиш, їси, а навколо тебе щонайменше двадцять діток. І всі заглядають тобі в тарілку. Ти йдеш до наплічника – вони за тобою, ти заглядаєш в рюкзак – вони з тобою. І всі дуже легко йдуть на контакт.
НОВІ ВИЛАЗКИ
Для мене це був перший велосипедний похід. Я бував у купі гірських походів, піших, лижних, а от у роверних ще не доводилось. Це зовсім по-іншому, аніж ходити з наплічником пішки, адже за той самий проміж часу ви можете побачити в рази більше. За два з половиною тижні тисяча кілометрів, три різні культури, купа попутників, людей, подорожніх.
Через два тижні я організовую дитячий велосипедний похід на Кіпр. Якщо трошечки пошукати квитки за різними знижками, то легко можна знайти собі щось по кишені. Ми знайшли квитки туди-назад за дві з половиною тисячі гривень. Це зовсім не дорого. Не шукайте собі "відмазок", аби лишатись вдома. Подорожуйте і пізнавайте світ!
Катерина Ковбій, vikka.ua
