Наші журналісти продовжують свій цикл сюжетів з Луганщини. Сьогодні – історія ще однієї переселенки. Війна забрала у неї домівку та половину обличчя. Але – не віру в щасливе майбутнє. Сюжет про стійку бабусю дивіться далі.
Юлія Степанівна, переселенка: "Хатинка у мене була така сільська, не міська, не двоповерхівка. Зварила борщ, думаю, зараз поїм. Тільки взяла банку літрову, а тут черпак. Я навіть не помітила і не почула. Тільки отак в кут бах".
Баба Юля переповідає історію своєї трагедії. Цього квітня один зі снарядів граду влучив у її домівку в селі Кримське, що на Луганщині.
Юлія Степанівна, переселенка: "Я давай повзти. Повзу на крилечко. Люди як – одні стоять рот роззявили. А Ваня, сусуді, кричить, Юля Степанівна, хватить там лежати, вставайте. А я йому: "Ваня, я травмована". У мене голова он печена. Все кров’ю заливається".
Врятували бабусю бійці нацгвардії, що саме проїжджали повз. Стареньку відвезли до обласної лікарні. Звідти, вже після лікування, її зібрали власники сєверодонецького хостелу.
Юлія Степанівна, переселенка: "Це поличка моя, можна тут книжечки положити. Тут я сплю. Тут вся постіль моя. Доглядають за мною, міняють, перуть. Треба – вони виперуть мені".
Незвичайний бюджетний хостел для переселенців побудувала одна із сєверодонецьких церков. Дах над головою та смачну їжу тут пропонують всього за десять гривень. Та й ті беруть тільки, якщо переселенцю є з чого платити.
Олександр Руденко, пастир церкви: "Буквально сегодня с утра выехала одинокая мама з двумя детьми. С города Золотого она. Мы ее вывезли, она сдесь жила".
Для своїх подорожніх хостеляни намагаються створити максимально комфортні умови.
Олександр Руденко, пастир церкви: "Есть люди, которые добровольно приходят готовить кушать. А это сану зел".
Байдужим до такої побутової розкоші, зізнаються хостеляни, не лишається майже ніхто.
Олександр Руденко, пастир церкви: "Люди разные. Бывают приходят, переночують одну ночь и просто жертвуют для того, чтобы это дальше розвивалось. А иногда удивляешся: бабушка приехала пенсию получить, она могла бы купить продукты, оставить деньги, чтобы еще кто-то мог тут пожить. Но нет".
Найчастіше, зізнаються хостеляни, подорожні у їхній домівці живуть не більше місяця. За цей час їм допомагають знайти роботу й нову домівку. Та баба Юля для них, зізнаються, виняток. Її відпускати від себе не збираються.
Юлія Степанівна, переселенка: "Я їм ніхто. Ніхто. А вони а мною доглядають як за маленькою дитиною".
