Щорічно 3-го грудня відзначають Міжнародний день інвалідів. Називати цей День святковим не можна, проте він підкреслює необхідність досягнення повного забезпечення рівних прав інвалідів і їх участі в житті всього суспільства. Інвалідність – явище соціальне, уникнути якого не може жодне суспільство світу. На Черкащині проживає понад вісімдесят тисяч людей з обмеженими можливостями. Їм випала нелегка доля, проте більшість з них не здається. Вони справжні герої в боротьбі за життя. З одним з них познайомилася і наша знімальна група.
Станіслав Ходак – інвалід дитинства. Вже 46 років він живе з проявами ДЦП. Однак на долю не скаржиться. Адже Господь, хоч і не наділив його повноцінним здоров’ям, дав йому творчий дар. Цей дар – малювати. Він робить його сильнішим та впевненішим у собі. У картинах Ходака відчувається професійність та натхнення. Здібності до малювання Станіслав Ходак почав проявляти ще в дитинстві. Тоді батьки, не вагаючись, почали робити усе можливе, аби підтримати і розвинути в хлопця його талант. Окрім малювання, Станіслав Ходак ще й чудовий письменник. В його доробку вже є книга під назвою «Діти космосу», написана в фантастичному жанрі. Він дуже вдячний своїм батькам за те, що вірять в нього, що за жодних обставин не втрачають надій.
Станіслав Ходак, інвалід дитинства, художник: «Я дуже вдячний батькам своїм, родичам, вони підтримують мене».
Найближчий друг і порадник для Станіслава Ходака – мати. Невтомна
жінка, яка все своє життя підтримує сина. Адже у Станіслава в житті, як і в кожної людини, траплялися моменти, коли опускалися руки. В цей момент вкрай необхідно, щоб хтось був поряд: зрозумів і підтримав.
Анна Ходак, мати Станіслава: «Я його заспокоюю: працюй, підвищуй кваліфікацію, відточуй майстерність свою. Прийде час – буде все добре. І якщо в нього будуть достойні роботи, матиме він тоді і реалізацію».
На долю Анна Михайлівна ніколи не жалілась, навпаки – вона горда і щаслива, що зуміла не лише виростити чудового сина, а й дати йому можливість максимально відчути себе повноцінним.
Анна Ходак, мати Станіслава: «Всім батькам, які мають хворих дітей, які втратили надію, я бажаю думати тільки про краще. Якщо вони бачать якісь здібності в дітках – хай розвивають їх. Хай не втрачають надії і хай не втрачають час, тому що його не повернуть в розвитку дитини, в її освіті».
Людям з обмеженими можливостями не потрібна жалість. Їм потрібна наша допомога в забезпеченні всіх необхідних умов для того, щоб вони на рівних з нами могли реалізовувати себе як особистості, розкрити свої здібності.