7 жовтня в усьому світі відзначають День гідної праці. Кожна людина заслуговує на гідне життя, де вона могла би реалізувати всі свої основні потреби. Значну роль у здобутті гідного життя відіграє робота. Мільйони людей, що шукають роботу, мають потребу в тому, щоб уряд забезпечував соціальний захист, закріплення прав трудящих у законодавстві та забезпечення їх на практиці. Також праця – найефективніший метод виправлення. У Черкаській колонії № 62 трудове виховання – на першому місці. Засуджені здобувають спеціальність газозварювальника, столяра, будівельника, токаря, шевця та електрика.У закритій установі працює велике державне підприємство, куди ув’язнені щодня ходять на роботу. За свою працю вони отримують подяки та заробітну плату. Чи важкі трудодні у в’язниці з’ясовувала Юлія Кропива.
Майстер Анатолій Іванович навчає столярувати. Робота з металом йому до душі. Їй віддав уже 25 років.
Анатолій Грибініченко, викладач Черкаського навчального центру виправної колонії№62: «Я тут винахідник. Я такі машини придумував, що в Москві на ВДНХ отримував золоті та срібні медалі, комп’ютери, грамоти».
Тепер відданий винахідник навчає злочинців слюсарній справі. А вони охоче урізноманітнюють своє життя.
Максим, засуджений Черкаської виправної колонії №62: «Термін великий, треба час вбивати. Щоб професія була, коли вийду, а не йшов на теплотрасу. Буду йти працювати, як всі цивільні люди».
Бажаючих здобути нову професію – не багато. З півтори тисячі засуджених цьогоріч за парти сіли лише 90. На певні спеціальності навіть був конкурс.
Джаміль Азізов, директор Черкаського навчального центру виправної колонії №62: «Тих, що байдикують,у нас немає, бо дорослі люди навчаються, знають по чому фунт ізюму. Якщо не буде професії, не буде, де влаштуватися».
Унавчанні зелене світло тим, хто працює на виробництві.
Після дев’ятирічки Сергій ніде не навчавсята не працював. У колонії здобув професії маляра та слюсаря. За 5 років дослужився до бригадира.
Сергій, бригадир: «Термін великий, сидіти треба до дзвінка. Довелося йти на роботу. Потрібно заробляти подяки, щоб швидше звільнитися».
Стрімкий кар’єрний рісті у бригадира швейного цеху.
Андрій, бригадир швейного цеху: «За сумлінне ставлення до праці та зразкову поведінку».
Андрій показує весь модельний ряд, створений його руками. Хлопець навчився шити фуфайки та костюми. Мріє працювати дизайнером, коли вийде на волю.
У деревообробному цеху – шумі гам. Заґратовані забивають цвяхи – виготовляють тару. Робота одноманітна,жодної творчості.
Іван, засуджений колонії: «Нічого… працювати треба. Щоб додому швидше».
У роботій термін ув’язнення легше відбувати. Злочинці коротають часі заробляють подякита гроші.
Ігор Гадіон, заступник начальника обласного управління Департаменту з питань виконання покарань: «Засуджені заробляють додаткові кошти, отоварюються в магазині. Купляють письмове приладдя, шкарпетки, капці».
Керівники підприємства з гордістю показують товари, виготовлені руками засуджених. Ув’язнені навчилися виготовляти бетонні труби, полімерну черепицю, стелажіта навіть колючий дріт. Останній товар – більше для своїх потреб. Територія колонії огороджена дротом власного виробництва.
