У ковалів забирають хліб будівельні магазини. Там ковані вироби – на будь-який смак і гаманець. От тільки душі в них немає, кажуть ті, хто із шматка заліза робить справжні шедеври. Ковальство в Україні колись було надзвичайно поширеним ремеслом. Зараз же звитяг одиниці. Вікторія Курченко знайшла справжню ковальню посеред Черкас. І на власні очі бачила, як майстер вдихає життя в метал.
Зранку до вечора більше двох десятків років Валерій Власевич працює у кузні. Це, каже, його життя.
Валерій Власевич, коваль КП «Черкасиводоканал»: «Вся наша семья исходит из мастеровых как по отцу, так и по матери. Мой дед был на селе кузнец и плотничеством занимался. Брату старшему плотничество передалось, а мне вот – робота с железом, тяга к нему».
Уперше він підкорив метал ще 17-річним юнаком. Тоді влаштувався слюсарем до колгоспу. Там же побачив, як майстер робив збрую для коня. І твердо вирішив і собі спробувати.
Валерій Власевич, коваль КП «Черкасиводоканал»: «Первое мое изделие был рогач. Делал его 2 часа. Хотя на самом деле его делают минут 20. Раньше делали рогачи из цельного куска метала, то есть оттягивали все эти дела, рубали, скручивали, и получался рогач, или же кузнечной сваркой сваривали».
Нині ж таке зварювання, каже коваль, – дороге задоволення. Бо треба дуже якісне вугілля. У решті ця кузня – така ж, як і сотні років тому. Хіба що традиційного помічника майстра – молотобійця – змінив ось цей пневмомолот.
Валерій Власевич, коваль КП «Черкасиводоканал»: «Сейчас 1000, может, даже 1200 градусов. Если любишь роботу с огнем, то это не ощущается. Не знаю, как кому, лично мне не ощущается жара».
Кільканадцять хвилин копіткої праці – і в руках майстра шматок металу перетворюється на кований листочок. Без художньої уяви у цьому ремеслі, каже Валерій, не можна. Як і без наполегливості та натхнення.
Валерій Власевич, коваль КП «Черкасиводоканал»: «Сейчас, конечно, в этих строительных гипермаркетах очень много кузничных изделий. Это все не наше, не кузнечное, а штампованное. Красиво все, гладенько все, но оно неинтересно, потому что однотипное все».
А головне, каже, – у заводському немає душі. На території рідного «Водоканалу», де вже 13 років працює коваль, його вироби на кожному кроці. Ось у холі – металевий кущ троянд. Над ним майстер працював довгих два місяці, бо справа копітка. А знадвору біля символічної криниці з його руки оселилася родина лелек. Освітлюють тут усе довкола оздоблені ковалем ліхтарі. Навіть лавочки та вуличні смітники особливі. По місту ж творінь водоканалівського умільця ще більше.