Полум’я війни, страх і сльози – такі теми віршів 59-річної черкаської поетеси Лідії Пантич. Жінка хоч і народилася після війни, утім знає про неї майже все. Розповіді рідних і близьких про жахливі часи Лідія Миколаївна викладає на папері. З талановитою поетесою познайомились і наші кореспонденти.
– Можна, Ніно Миколаївно? Я знову до Вас зі своїми віршиками. Ви мене вислухаєте?
– Звичайно, я завжди рада тебе вислухати.
І так майже щодня. Лідія Пантич приходить до своєї подруги, щоб поділитись найсокровеннішим.
І ось лунають рядки віршів
Лідія Пантич, поетеса: «Стих «К ветеранам»: Вы победили своей верой / Любовь у Вас к Родине была / Нам не забыть тот трудный бой / Так тяжело – была война…».
Лідія Миколаївна народилася вже після війни. Розповіді батьків і родичів про ці жахливі часи стали основою для написання її творів.
Лідія Пантич, поетеса: «Я знаю, какой ценой досталась победа. О войне каждый должен знать и передавать эти знания внукам. То, какой ценой досталась победа, должны знать все поколения».
Писати вірші жінка почала зовсім недавно. Більше року тому. Сьогодні її доробки в декількох товстелезних зошитах.
Лідія Пантич, поетеса: «Это крик души. Все то, что есть у меня в душе, я и пишу».
Її поезія проймає до сліз. Вірші «Фронтовик», «Діти війни», «Балада про солдата» тощо стискають серце спогадами про війну. Подруга поетеси Ніна Миколаївна знає про Велику Вітчизняну війну все. Одинадцятирічною дівчинкою вона допомагала радянським солдатам здобувати перемогу.
Ніна Кошель, подруга: «Я во время войны стояла на железной дороге. В зимнее время я стояла с фонариком, метелкой… Обметала все это. Мне было одиннадцать с половиной лет. Мне солдаты с вагонов кричали: «Дочка, победа будет за нами, мы за тебя отомстим, мы победим».
Вірші Лідії, каже Ніна Миколаївна, як кінофільм.
Ніна Кошель, подруга: «То, что она вот пишет, вроде мне в душу заглядывает и читает там всю мою жизнь».
Лідія Пантич, поетеса: «Покажите свои ордена / Это Вами гордится страна /О войне мы от Вас все узнали / Не стесняйтесь – наденьте медали /».