У Черкасах кілька десятків дітей із особливими потребами сіли за шкільні парти. Решта навчаються за індивідуальними програмами вдома. Так вирішили їхні батьки. Та й більше особливих дітей черкаські школи поки прийняти не можуть. Ані зручностей, ані підручників, ані спеціально підготовлених педагогів. Міські й обласні владці обіцяють вже цьогоріч створити програму розвитку інклюзивної освіти. Запрацювати ж вона має наступного року. Головне, говорять, щоб фінансування не забарилося. Про освіту для особливих – спецрепортаж Марини Лук’яненко.
Марина Лук’яненко, кореспондент: «Поняття «інклюзивна освіта» часто не розуміють навіть дорослі. А от учні 6-Б класу 3-ої школи знають, що то таке освіта для особливих ще з першого класу»
Влад Колісник, учень: «Освіта для дітей, яким важко навчатися, в них є незначні вади, вони особливі. Утім вони такі, як і ми, ми разом вчимося, в їдальню ходимо».
Євген Казновський, учень: «Вони для мене є найкращими друзями, навіть у своєму класі я ні з ким так не товаришую, як із ними».
Ілля Опарін, учень: «Коли Ваню поклали в лікарню, ми всі за нього хвилювалися, ми його навідували».
Олена Барсукова, учениця: «Неважливо, який вони вигляд мають, неважливо, які в них є проблеми, важливо, що в них усередині, у глибині душі. Я вважаю, що це дуже хороші дітки, троє друзів ніколи не завадять».
У 3-ій школі вже 6-ий рік працює клас для дітей, хворих на ДЦП. Його відкривали як експериментальний, однак тепер і вчителі, і батьки точно знають – результат того вартий.
Світлана Харитонова, практичний психолог Черкаської спеціалізованої школи №3: «Ми ніяк не обмежуємо спілкування цього класу з іншими дітками. Ви самі бачили, як вони між собою спілкуються, як товариші. Наші дітки з цього класу беруть участь у шкільному самоврядуванні, у шкільних заходах, вони дуже активні. Це дає можливість їм звикати до того, щоб відбуватиметься навколо них у дорослому житті».
В учнів інтегрованого класу своя навчальна програма. Діти займаються лікувальною фізкультурою, навантаження із загальних предметів для них менше. Але під час перерви їх майже не відрізнити від звичайних школярів.
Для Вані, Вови та Оленки школа – мов рідний дім. Тут вірні друзі та цікаві уроки.
Іван Ковтун, учень: «Удома нудно, немає чого робити, а у школі разом із друзями, це дуже класно».
Олена Шульга, учениця: «Коли було 1 вересня, я була дуже рада бачити Ваню, Вову, що вони підросли. Для мене дуже було важливо, щоб Ваня прийшов, радісно, що він з нами, навчається в нашому класі, живий і здоровий».
Володимир Ільїн, учень: «У цьому спеціальному класі в нас є вчителі, які нам все чітко пояснюють, на уроках ми дізнаємося багато цікавого».
У школі для особливих дітей створили всі зручності. Класи на першому поверсі, окремий санвузол, кімната для занять фізкультурою. Єдина проблема – доправлення дітей до школи.
Тетяна Ткаченко, директор Черкаської спеціалізованої школи №3: «Міськвиконком пішов назустріч, створили інва-таксі, але нашим діткам воно не підходить, тому що дітки повинні мати супровід, а в інватаксі тільки один візочник може поміститися без супроводу. Я сподіваюся, що ця проблема в нашому місті буде колись вирішена».
Викладачі інших шкіл кажуть: такі класи мають бути в усіх навчальних закладах. Адже дітей, хворих на ДЦП, у місті кілька сотень, із іншими вадами – ще більше. Ухвалення спеціалізованої програми, яка б зрушила справу з місця, ще рік тому ініціювали громадські організації.
Анна Харченко, громадський активіст: «Добре було б для області визначити по одній такій школі у кожному з районів області для початку й укомплектувати всім необхідним ці школи. А для міста моя пропозиція була облаштувати 10 шкіл. Але через брак фінансування начебто зійшлися на 5 школах, вони будуть повністю комплектуватися. Дитина зможе туди прийти і зможе там навчатися повноцінно».
Чиновники з освіти кажуть: програму нині розробляють. Уже й круглий стіл на цю тему провели. Щоб упровадити інклюзивну освіту у школах міста, треба кілька років.
Євген Степко, начальник міського управління освіти МВК: «Ми плануємо, що програма буде ухвалена міською радою до 1 січня 2014 року для того, щоб із 14-го року заходи з реалізації програми уже розпочали свою роботу».
Коли програму упровадять по всій Черкащині – достеменно невідомо. В обласному управлінні освіти часу на коментар не знайшли.
Вові Ільїну навчатися у школі подобається. Аби не батьки – він так би і лишився у чотирьох стінах свого дому. Адже які б зручності не створили освітяни, без волі на те рідних особлива дитина до звичайної школи піти не може. Без командної роботи педагогів і батьків – ніяк.
Світлана Скляр, завідувач обласної психолого-медико-педагогічної консультації: «Підійти до вчителя, з’ясувати, які проблеми з дитиною виникають, за потреби звернутися до команди, яка працює в інклюзивному класі. Це – і заступник директора, і шкільний психолог, і соціальний педагог. Тобто коли виникає якась проблема, батьки не мають залишатися із нею на самоті».
Поки чиновники розмірковують, як організувати процес, сотні особливих діток на Черкащині залишаються арештантами у власних квартирах.
