Учора – звичайний пенсіонер, сьогодні – нікому не потрібний безхатченко. 52-річного Івана Таскаєва з дому вигнав рідний син. Усе через майнові проблеми. 30-річний нащадок продав квартиру і просто виселив батька на вулицю. Чоловік вже місяць живе під вікнами колишньої домівки. Соціальні служби нанесли Івану Таскаєву лише кілька візитів ввічливості. Забрати ж у притулок людину, в якого є син і донька і немає документів, – ніхто не поспішає. Інші черкащани похилого віку із матеріальними негараздами теж борються самостійно – підробляють на вулицях співом та просто банальним жебракуванням. Для кого старість – не в радість – дивіться у спеціальному репортажі Євгенії Гнєушевої.
Іван Таскаєв, безхатченко: «Ми з матір’ю підписали сину дарчу, повірили йому на слово. Мама запевняла, що тоді я буду жити, поки не помру».
Але не так сталося, як гадалося. Ще при живій бабусі онук водив до хати покупців, – жаліється Іван. Після смерті матері син просто вирішив позбутися батька.
Іван Таскаєв, безхатченко: «І він мене у божевільню здав у Шевченкове, але він мене обманув: сказав, повезу у Дубіївку у лікарню. А я в божевільні бути відмовився: я що хворий?!!».
Чому син вирішив помститися батькові Іван Таскаєв не знає. Зараз у чоловіка з’явився вільний час для роздумів. Син спочатку забирав всю пенсію у батька, а потім – взагалі продав квартиру, старого ж – просто
викинув на вулицю. Той вже місяць мешкає під власним будинком.
Іван Таскаєв, безхатченко: «Син казав, що я зруйнував його життя, адже не дав дозвіл поїхати у Німеччину».
Сьогодні за дядьком доглядають сусіди та прості небайдужі. Усе це при тому, що в пенсіонера є донька та син, який нині переховується.
Сусідка: «І ковдри повиносили, і все інше. А що ще зробиш? Він ходить сам під себе, то його ж викидаєш. Раніше він був біля під’їзду. То туди було важко підійти».
Сусідка: «Які це в нас закони ви скажіть? Нелюдські, викидають на вулицю, грабують. І вибори ідуть – нема кого вибрати».
Знесилений пенсіонер навіть не може сам дістатися правоохоронних органів, щоб написати скаргу на сина, який викинув його на вулицю. За нього це пообіцяли зробити у міському Департаменті охорони здоров’я та соціальної політики. Там вже написали листа і до прокуратури, і до міліції.
Олег Стадник, директор Департаменту охорони здоров’я МВК: «Дане доручення працівникам соціальних служб територіальних центрів по території обслуговування. Вони виїхали, склали акт. Підтвердили, що в нього є син, донька. Зараз вивчають обставини. Ми не можемо брати на себе відповідальність за якісь незаконні і аморальні дії дітей цих людей і брати їх на повне утримання».
Будинку для таких безпритульних у Черкасах наразі немає. Хоча, –коментують у Департаменті, – ідея щодо створення своєрідного нічного гуртожитку і досі є предметом обговорення міської влади.
Олег Стадник, директор Департаменту охорони здоров’я МВК: «Мова йшла про заклад безкоштовного готельного типу, типу «ночліжка». Фактично, це могло б допомогти людині, яка потрапила у складні обставини».
А ось цю жінку вийти на вулицю змусило безгрошів’я. Надія Марківна – дитина війни. Її чоловік і сестра – інваліди. Пенсії ж ледве вистачає на нехитру їжу. Жінка зітхає: із сучасними болячками та проблемами пенсія має бути хоча б на рівні двох тисяч.
Надія Марківна, підробляє на вулиці: «Мій чоловік трохи більше 500 отримує. А на мені ще 3 особи. Треба прогодувати, з одягу щось купити».
Таких, як Надія Марківна, у місті – не злічити. До речі, більшість з жебракувальників – жінки. Трапляються і і молоді люди. Утім, пані Надія – єдина, що чесно заробляє свою копійчину, адже має унікальний голос. Вулиця для неї – це своєрідна концертна зала.
А от Любов Іванівна свою підтримку у житті знайшла. Вона відвідує територіальний центр соціальної допомоги. Тут і лікарі, і друзі. А ще – масаж, тренажери, концерти. Усе – безкоштовно.
Любов Ліпінська, пенсіонер: «Дуже вагома підтримка для пенсіонерів, інвалідів».
У цієї жінки є і житло, і документи. А от у Івана Таскаєва – тільки старий дірявий матрац. І жодної надії на нормальне людське життя. Хворому чоловікові не світить навіть екстрене лікування, якого він так потребує.