Річницю визволення області від німецьких військ у Черкасах підсилять півторамільйонною реконструкцією площі Слави. Тимчасовий мер-комуніст Віктор Білоусов наказав «прикрасити» середмістя Черкас Георгіївською стрічкою. Розміри радянсько-російського воєнного символу будуть вражаючими – від бульвару Шевченка і аж до Пагорба Слави. Від такого черкаського креативу хапаються за голову аж у Національній академії наук України.
Петро Кривдик – ветеран, війна забрала в нього батька. По Георгіївській стрічці ходити, каже, не хоче. Ідею увіковічнити символ війни та насилля в середмісті Черкас чоловік називає абсурдом.
Петро Кривдик, член Всеукраїнського об’єднання ветеранів: «Мабуть, комусь хочеться відмити грошей. Краще б дали їх ветеранам чи поремонтували дороги й тротуари, по яких всі ходять і перечіпаються».
У мерії певні: радянський символ ветеранам потрібен. Мовляв, вони самі ратували за викладення такої тротуарної доріжки. Тому річницю визволення області від німецьких військ вирішили закріпити півторамільйонною реконструкцією площі Слави.
Віктор Білоусов, в. о. міського голови Черкас: «Там, крім лєнточки, яку комусь хочеться висмикнути чи попліткувати з неї (я б цього не радив робити), буде навпроти стели ще три бюсти героям Радянського Союзу, що визволяли Черкаси».
Не раді такому сусідству у Свято-Троїцькому соборі. Атеїстичний радянський режим сюди вже навідувався, каже владика Іоан. Тоді собор, що стояв на місці теперішнього Пагорба Слави, стерли з лиця землі.
Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан: «Цей символ хоч і є символом перемоги, але він нагадує про більшовицький переворот, про панування радянської імперії і про пригнічення нашого народу».
А пригнічували українців особливо жорстоко і цинічно за часів Катерини ІІ, розповідає історик Віталій Масненко. Тоді ж і заснували Георгіївський орден.
Віталій Масненко, доктор історичних наук: «Очевидно, отримували таку стрічку і українці, що воювали у складі російсько-імперської армії, за героїзм. Але це не привід використовувати її як національний символ».
Своє друге життя орден отримав уже за часів «путінської» Росії. Задля політичного піару та для підтримки так званого «русского мира», каже дослідник. Попри старання кремлівських піарників, до Георгіївського ордена досі немає однозначного ставлення. Георгіївську стрічку вішали на груди не тільки героям, а й убивцям і зрадникам – поплічникам Гітлера.
Віталій Масненко, доктор історичних наук: «Виходить парадоксальна річ. Ті, хто зараз ратує за використання цієї символіки в Україні і в Черкасах зокрема, фактично ратують за людей, які розстрілювали червоних комісарів, вели боротьбу проти радянських військ».
Як так сталося, що серце України заходилися радянізувати, не можуть збагнути у столиці. Там від черкаського креативу хапаються за голову. Мовляв, подібні кроки неабияк дезорієнтують громаду.
Владислав Гриневич, доктор політичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Національної академії наук України: «Нам нав’язують російсько-радянську модель пам’яті про Другу світову війну. Українців навертають у так званий «русский мир». Подібні рішення влади – це суцільний деструктив».
Радянсько-російський символ війни та насилля міг оселитися в середмісті Черкас ще 2011-го року, каже колишній мер Сергій Одарич. Навертати до «старшого брата» ще тоді взявся головний регіонал області Сергій Тулуб. Що радянізувати серце України може лише той, хто її глибоко ненавидить, екс-мер зрозумів, як заглибився в історію. Та відстрочити радянізацію Черкас вдалося ненадовго.
Сергій Одарич, колишній міський голова Черкас: «Я, як міг, протидіяв цьому і протистояв. Сьогодні в Тулуба перешкод немає. І от вони увіковічнять інтереси російської імперії в самому центрі Черкас, у центрі України».
Петро Кривдик і радий би забути воєнне лихоліття. Та, каже, такі Георгіївські стрічки йому лише нагадують про втрату рідних. У всьому цивілізованому світі вже давно відмовилися від помпезності та марнотратства. Полеглих у війні там поминають молитвами.
