Велику амністію чекають цього року в Україні. Приурочена вона до 20 річниці незалежності держави. За різними джерелами, перепустку на волю отримають від семи до одинадцяти тисяч засуджених. Верховна Рада України вже ухвалила відповідний законопроект у другому читанні. Тепер слово за Президентом. Скількох засуджених черкащан стосуватиметься акт державного милосердя – поки що невідомо. Натепер лише в Черкаській виправній колонії № 62 відбувають покарання до півтори тисячі осіб. Із них майже двісті в найближчі місяці вийдуть на свободу. Чи готове суспільство навіть таку кількість екс-злочинців прийняти – відповідь на це питання шукала кореспондентка ВІККА-НОВИН Вікторія Курченко. Далі – спеціальний репортаж.
За шкільними партами – дорослі чоловіки. Буремне минуле завадило їм гризти граніт науки на волі. Тепер надолужують за ґратами.
Сергій Рейдало, вчитель Черкаської вечірньої змінної школи ІІ-ІІІ ст.: «Програма та ж сама, підручники ті ж самі, учні тільки трохи доросліші, більш уважні. З поведінкою, дисципліною проблем не виникає в нас».
Кожен тут добровільно. Вони не хочуть йти на волю неуками. А в цих кабінетах засуджені вже здобувають професію. Вони хочуть законно заробляти гроші. Пишуть конспекти та опановують складні схеми. Майстер Анатолій Іванович готує слюсарів.
Анатолій Грибініченко, викладач Черкаського навчального центру виправної колонії №62: «Тут ми проводимо і теоретичне, і повністю практичне навчання. Я впевнений, що вони знатимуть дуже добре все те, що потрібне слюсарю механоскладальних робіт».
Володимир уважно вслухається в розповідь викладача. Вийти звідси хоче іншою людиною. На все про все має ще два з половиною роки. Стільки йому лишилося до кінця терміну.
Володимир Кучеренко, засуджений: «Тут обрав цю професію, щоб в подальшому житті щось було, щось знати для себе, чимось займатися – не звертатися до старого».
У навчальному центрі зі злочинців роблять не лише слюсарів, а й столярів, електрозварювальників, електриків, токарів і швачок.
Віктор Копитько, засуджений: «Душа к этому лежит у меня. У меня получается… шью-вышиваю. Чтоб заниматься в дальнейшем там, на свободе, этим же».
За сім років, відколи існує центр, фах тут здобули більше півтисячі ув’язнених.
Джаліль Азізов, директор Черкаського навчального центру № 62: «Вони дорослі люди, знають, чого вони прийшли на навчання, знають ціль свого навчання. Єдиний недолік, що їх не дуже хочуть на виробництво брати після відбуття покарання».
Натомість в центрі зайнятості переконують: працевлаштувати екс-ув’язнених готові. Було б бажання. Мовляв, держава для такої категорії населення навіть бронює робочі місця на підприємствах. Щоправда, торік таких було всього 33. А по допомогу сюди звернулося більше сотні звільнених.
Марина Сорокіна, 1-ий заступник директора Черкаського обласного центру зайнятості: «Працевлаштували цю категорію – майже 40 осіб, у тому числі і на заброньовані місця. Майже 30 осіб перед цим проходили професійне навчання».
Та й то до центру зайнятості дійшла лише десята частина черкащан, звільнених у 2010-му. В управлінні праці та соціального захисту погоджуються: підтримка колишніх в’язнів в області слабує. Найдошкульніше місце системи – забезпечення тих, хто потребує, тимчасовим житлом. Центрів адаптації – обмаль. У бюджетах міст на них бракує коштів.
Василь Лелека, начальник головного управління праці та соціального захисту Черкаської ОДА: «У нас такий центр існує в м. Умані. Є потреба і в принципі заявлено про створення в Чигирині такого центру, в м. Золотоноша та м. Черкаси. У нас в області створено 33 банки одягу».
Релігійні організації пішли далі. У них центрів допомоги більше. Потрапити в один із таких сподівається Олексій Кулик. До Бога він прийшов у в’язниці.
Олексій Кулик, засуджений: «Я знаю, що Бог пригляне мені церкву, яка для мене потрібна буде. І я буду на свободі ходить до самого кінця – скільки жити буду».
Віра, каже засуджений, змінила його. Хто не такий набожний, порятунок шукає у психолога.
«25-ий. Можете ли вы зарезать курицу или овцу?». Такі запитання лунають у кімнаті психологічного розвантаження ув’язнених. Так психолог ламає стереотипи злочинців і вчить їх цінувати свободу.
Сергій Меркулов, психолог Черкаської виправної колонії № 62: «Бажання більшості засуджених – заробити коштів, прогодувати сім’ю, батьків. А соціальна сторона цієї можливості, на мою думку, не дає, тобто суспільство».
Звідси й рецидиви, говорить психолог. Торік четверо достроково звільнених із цієї колонії повторно опинилися на лаві підсудних
Михайло переконує: з ним такого не трапиться. Він вийде на волю вже цього літа. Зараз хлопець відвідує клас підготовки до звільнення.
Станіслав Кикоть, старший інспектор із питань підготовки засуджених до звільнення: «Надаємо різного роду інформацію та поради, як стати на обліки в центри зайнятості, де отримати безкоштовну юридичну допомогу».
Адміністрація виправного закладу називає Михайла зразком тюремного перевиховання.
Михайло Кириченко, засуджений: «Я тут закінчив у восьмому-дев’ятому роках ПТУ на каменяра 3 розряду, одружився, відбуваючи покарання, відвідую православну церкву, являюся волонтером «Інсайту».
Найближчі місяці ще з дві сотні «колег» Михайла по колонії отримають перепустку на волю. Скількох із них там не чекають рідні – такої статистики немає.
