СьогодніМайдану шість років. За цей час розстановка політичних сил кардинально змінилася. Від помаранчевих при владі не лишилося й сліду. Майже все заполонили біло-сині. Навіть Президентом став Віктор Янукович. Проте колишні революціонери22 листопада святкують День свободи. І називають Майдан найсвітлішим явищемв їхньому житті та єдністю українського народу. Через шість років із активними учасниками столичного та черкаського майданів зустрілася кореспондентка ВІККА-НОВИН Ольга Скорик.
Микола Булатецький шість років тому був активним учасником Помаранчевої революції і польовим командиром черкаського Майдану. Пригадує, останньою краплею черкаського повстання стало оголошення Януковича Президентом.
Микола Булатецький, польовий командир черкаського Майдану, депутат міської ради: «Коли Януковича в Черкасах біля ПК «Дружба народів» оголосили фактично обраним Президентом, то ми – активісти Помаранчевої революції – бігли по вулиці ізакликали людей швидко. Ми за 15 хвилин зібрали декілька тисяч людей, які вже готові до протесту. І мітинг на підтримку Януковича розбігся».
За годину на площі біля Леніна зібралось близько десяти тисяч протестувальників. Так організувався черкаський майдан. Його постійна активістка, депутат Любов Майборода, перше революційне натхнення отримала у столиці. Для неї це були найсвітліші дні в житті.
Любов Майборода, учасниця Помаранчевої революції, депутат обласної ради: «Я пам’ятаю цей день 22 листопада. Ми з чоловіком дивилися “5 канал”, була трансляція ЦВК, і Ківалов оголосив Президентом Януковича. Віктор Ющенко звернувся до українців і закликав вийтита захистити виборче право, підняти голос проти фальсифікацій. Я, чоловік і моя дитина перев’язали себе помаранчевими стрічкамита поїхали до Києва».
Три тижні на столичному Майдані провів і Максим Булатецький.
Максим Булатецький, учасник Помаранчевої революції: «Я пам’ятаю, добре пам’ятаю, виходжу з метро. Я не бачив такого щирого захоплення тим, що відбувалося. Люди вірили в правду, що можна перемогти, в чесність,у погляди. Кожна людина тебе підтримувала, як могла. Сніг пішов, промокли ноги, тобі твій товариш чи незнайома людина дає ботинки, щоб ти не захворів».
Тодішній студент-журналіст ЧНУ Валентин Чернявський на Майдан потрапив, повертаючись із агітаційної роботив Одесі, відразу після другого туру. Інакше не міг – так було потрібно, аби змінити країну.
Валентин Чернявський, учасник Помаранчевої революції: «Коли ми їхали в метро, то до нас підійшла бабуся і сказала: ви, мабуть, немісцеві. Приходьте, я тут поруч живу на Хрещатику. Переночуєте, я вас нагодую. Незнайомі люди підходили до незнайомих людей, пропонували їжу, житло, все безкоштовно. Це саме той дух, який панував у той час».
Шість років потому жодне з гасел Майдану так і не реалізували. А від помаранчевих при владі майже нікого не залишилося, хіба що перебіжчики. Польовий командир пояснює так.
Микола Булатецький, польовий командир черкаського Майдану, депутат міської ради: «Беремо конкретний приклад – Черкащину. Черевко ніколи не був лідером сподівань, він просто винирнув, затесався, розказав, що тільки йому Президент довіряє і практично своїми діями знищив ідеали Майдану і віру людейу те, що ми будуємо нове суспільство».
Та попри те, що влада не виправдала довіри людей, ті, хто був на Майдані, ні про що не шкодують.
Валентин Чернявський, учасник Помаранчевої революції: «Я зовсім не розчарований. Навіть якби й зараз мені сказали повернутися на шість років назад, я б все одно поїхав. Дух був, відчувалося, що люди туди їдуть не за гроші, а тому що вони це відчували, вони хотіли якихось змін».
