Об’єднані територією і любов’ю до другої Батьківщини. Поруч з українцями на Черкащині живуть представники понад двадцяти національностей. Найбільша кількість росіян, білорусів, вірменів, молдаван, євреїв, ром та поляків. Є татари, німці, грузини і навіть іспанці. Значно менше корейців, греків та арабів. Причини з яких всі вони опинилися на Черкащині у представників кожної національності і окремо взятої сім’ї свої. Та й живуть тут вже не одне покоління. Про барвистий колорит у наступному сюжеті циклу «Нас 1,5 мільйона».
Вони носять ділові костюми, а з коней вже давно пересіли на автомобілі, ніякого табірно-кочового життя. Сучасні роми вчаться у вишах і прагнуть керівних посад. Не змінився головний принцип: вберегти надбану батьками взаємоповагу у ромському середовищі.
Світлана Бурлаченко, голова обласної організації «Романо Форо»: «З дитинства в нас дітей вчать, що повинна бути повага до старших. Це найважливіша з ромських традицій, які вони мають розуміти. Одна з таких традицій – ромський шлюб».
Тільки між своїми, аби вберегти чистоту нації. Утім, наречених дівчат вже майже не викрадають.
Світлана Бурлаченко, ромка: «Якщо раніше батьки вибирали дружину чи чоловіка, то зараз молодь між собою спілкується, вибирають собі самі. Навіть зустрічаються».
Попри тенденцію осучаснення, серви – саме так звуться українські роми – нізащо не дозволять жінці вдягнути штани чи коротку спідницю. Не добропорядно, як і стригти волосся.
Петро Бурлаченко, голова обласної громадської організації «Альянс ромен Черкащини»: «У нас, якщо жінка обстрижена – це ганьба і клеймо не тільки на неї, а й на всю родину. Вона осоромила себе і всю сім’ю».
Кров їхня – не вода, кажуть молоді ромки, тільки почують музику – відразу до танцю.
Амалія Гітельмахер, ромка: «Ну, наприклад, рух спідницею – це означає повагу до тих, хто нас дивиться. Це найголовніше».
Представники єврейської національності завжди відрізнялися вмінням знайти підхід до людей. Кажуть, що це виробилося з роками. А свою обдарованість пояснюють історичними факторами і релігійними традиціями.
Дмитро Співаковський, директор благодійного єврейського фонду «Турбота поколінь – Хесед Дорот»: «За царських часів і на території Російської імперії, і в Європі євреям було важко вступити до навчальних закладів, були визначені квоти. До вишів приймали 5% євреїв, не більше. І дітей змалечку привчали вчитися, щоб потрапити у 5% і пробитися у цьому житті».
Щоб вижити – весь час у праці, зізнаються корейці. Їхня громада – одна з найменших на Черкащині. Поодинці важко, але доброзичливість українців допомагає. Тож і секрет нам відкрили.
Альона Цой, кореянка: «Нет, не готовиться. Это просто придумали ми – советские корейцы, когда в 30-36 годах нас завезли на юг (Узбекистан, Таджикистан), там росла морковь. Ми готовили».
Національний колорит нашого краю надзвичайно багатий. Тут є у кого і чому повчитися. Головне – жити в гармонії.