Той, що віддав життя за Україну. Два роки тому черкащанин Юрій Пасхалін пішов на Майдан шукати справедливості. Натомість отримав чотири кулі в спину. До другої річниці зі смерті активіста та до Дня вшанування Небесної Сотні ми розповімо про життя після Майдану. З мамою героя спілкувалась Ірина Малюкова.
18 лютого 2014 року. У день, коли почалися найжорстокіші штурми Майдану, Юрій саме дивився телетрансляцію. Але не зміг просто сидіти, склавши руки.
Тетяна Пасхаліна, мати Юрія: "Підірвався і каже: "що ж вони, гади, оце вже роблять?" Одягнувся і пішов".
Того вечора Юрій отримав чотири кулі. Його, пораненого, віднесли в Будинок профспілок. Та незабаром будівлю охопило вогнем.
Хлопця встигли винести й відвезти до лікарні. Та рятувати його було вже запізно.
Це подвір’я біля хати матері Юрія сьогодні. Про те, що син у неї загинув на Майдані, нагадує хіба що жовто-блакитна стрічка на поштовій скриньці.
Десяток курей, дві собаки і ремонт. Такий нині побут у Юриної мами. Гроші, що дала держава, розділили порівну з невісткою та внуком. Залишеного вистачило лише, аби підвести тепло. Ремонт у хаті – уже за свої.
Тетяна Пасхаліна, мати Юрія: "Це буде велика кімната. Дітей у мене багато. Плануємо так, що, якщо будемо збиратися, то буде хоч де посидіти разом".
Та на повноцінний ремонт грошей забракло. Тому той із капітального поволі стає косметичним.
Тетяна Пасхаліна, мати Юрія: "Куди ж мені купувати ті двері? За що? Пообпалювали ту фарбу, поздирали, почистили, пошкребли, пошпаклювали".
Тетяна переповідає: не обійшли матеріальні негаразди і невістку та малого Юрка Юрійовича.
Тетяна Пасхаліна, мати Юрія: "Мамі такі докори дає, що папка завжди після зарплати, кожного разу мені купував іграшки, а ти не купуєш. Він дуже любить конструктори, складати щось. А вона каже: Юра мені треба спочатку подумати, що купить: їсти чи тобі конструктор".
У Носачеві Тетяна живе сама. Лиш інколи на канікули приїздить Юрин син. Та вже два роки наприкінці лютого до матері з’їздиться вся родина.
Вікторія Боднар, сестра Юрія: "Юру дуже давно не бачила. Мабуть, років шість. А так все виходило: то я приїду – він не може, то він. Він часто до мами приїздив. Він приїде, то в мене не виходило з роботою… І так… Давно… – А зараз? – Зараз – кожен рік".
Через ремонт усі речі сховані. Найцінніше – у сина в Смілі. Єдине фото Юрія – на надгробку. Тут і присвята Небесній Сотні, і вказівка "Герой", і маленька пташка.
Тетяна Пасхаліна, мати Юрія: "Голуб через те, що він дуже любив усе живе: і вазони, і криси, і шиншили, і хом’яки, папуги".
На могилі, каже Тетяна, постійно лежать посохлі квіти та вінки. Їх приносять співчутливі односельчани. Таких багато. Та чи не більше тих, хто розуміння в собі не знаходить.
Тетяна Пасхаліна, мати Юрія: "Найбільше мені хочеться спокою. І, звісно, хочеться миру в Україні. Що ж у нас далі робиться: діти гинуть безневинно. Не хочеться цієї війни".
