Сільські жінки шукають способи заспокоєння і релаксації. За відсутності салонів, якими насичені міста, сільські трудівниці змушені заглядати до бабусиної скрині. А там – полотно та нитки. Споконвічна українська традиція вишивки поступово відроджується. Уляна Чигринець із Драбівщини, вишиваючи, заспокоюється, отримує задоволення, а ще – гроші. Вишиті рушники та сорочки сьогодні в ціні. У народної умілиці уроки вишивання брали і наші кореспонденти.
В Уляни Чигринець семеро внуків. Настя – найдопитливіша. Бабуся не встигає й оком моргнути, як дівчина вже кудись заглядає. Така непосидюча, а вишивати навчилася.
Настя, маленька вишивальниця: «Мені не важко, а іншим, я думаю, важко, тому що потрібно хрестики рахувати».
Утім, рахувати, то не головне. Визначальним у цій справі є натхнення. До великої та малої вишивальниці воно приходить, коли вони вдвох серед подушок на лежанці. Настя тоді починає свою улюблену.
Коли співає, тоді й візерунки легко лягають на полотно. Уляна Чигринець сорочки та рушники на весілля вишиває «чорним та червоним». Все інше – різнокольоровими нитками.
Уляна Чигринець, вишивальниця: «Там десь найду квіточку, складу до купи. Вишивка – це моє улюблене заняття, вишиваючи, я заспокоююсь».
Сільські майстрині вишивкою ще й заробляють. Баба Уляна вже всій рідні вишила по сорочці. Тепер можна й сотню-другу для себе
заробити.
Уляна Чигринець, вишивальниця: «Сорочки сама крою, вишиваю, не важко, коли роботу любиш, а вона тобі приносить задоволення.)
Своє вишите добро жінка зберігає вдома, ним заквітчала вже всю хату.
Її статки не можна порахувати. Адже найбільше багатство – це її знання, які вишивальниця передає іншому «великому багатству» – своїм внукам.