За два дні Україна святкуватиме свій ювілейний День народження. Вперше найбільше державне свято відзначили 16 липня 1991 року. Того дня Верховна Рада ще Української РСР ухвалила декларацію про суверенітет і постанову про проголошення незалежності. За останню двадцятирічку разом із країною її громадяни пережили чимало. Це і економічні кризи, хвилі еміграції та політичні перевороти. Натомість вибухнула національна свідомість. Українці здобули перші перемоги на Олімпійських іграх та Євробаченні. Що закарбувалося в пам’яті різних поколінь черкасців за період незалежності, знає Ірина Гришко. Далі – спеціальний репортаж.
Вісімдесятиоднорічна Марія Михайлівна із сумом констатує: незалежність країни нічого доброго їй особисто не принесла. Колишня працівниця обласного комітету народного контролю хотіла б повернути Радянський Союз.
Марія Лучко, пенсіонерка: «Я ніколи не була задоволена цією незалежністю. У Союзі діти в мене були влаштовані, квартиру нам дали, потім другу дали».
У незалежній Україні жінка була вже пенсіонеркою. У місяць живе на 910 грн.
Марія Лучко, пенсіонерка: «Обурило президентство Кучми, коли все господарство розвалилося, а тепер картоплю з Єгипту возимо».
Шістдесятидворічному історику Василю Мельниченку з двадцятирічки незалежності пригадується більше позитиву.
Василь Мельниченко, кандидат історичних наук: «Найвагомішою подією був референдум 1 грудня, коли 90% населення країни (зокрема, 96% черкащан) підтримали незалежність».
Пам’ятає Василь Мельниченко й ейфорію у країні в часи Помаранчевої революції. Хоча сам у ній участі не брав. Бо знав, чим зрештою усе скінчиться. Зате Черкащина, говорить, за незалежну двадцятирічку багато чого досягла.
Василь Мельниченко, кандидат історичних наук: «Черкащина стала географічним центром України. Це визнано офіційно. Крім двох музеїв, у нас з’явилося ще чотири. Це говорить про те, що влада почала приділяти увагу збереженню національної спадщини».
Попри нинішню економічну нестабільність і політичний розбрат у країні, черкасець сподівається на краще майбутнє.
Василь Мельниченко, кандидат історичних наук: «Що Україна нарешті ввійде в коло держав із нормально, не потужною, а просто нормальною економікою та громадянськими інституціями».
У перспективи української держави вірить і колишній рухівець Сергій Одарич. Сорокачотирирічний мер переконаний у такому.
Сергій Одарич, міський голова м. Черкаси: «Майбутнє України може бути сонячним за умови, що прийде команда однодумців, яка на кілька років забуде про рейтинги, а передумови для розвитку в країні є».
День Незалежності – одне з найбільших свят у його родині. Адже за незалежну Україну боролися і його батьки. Серед найяскравіших спогадів Сергія Одарича – підняття синьо-жовтого прапора над Верховною Радою.
Сергій Одарич, міський голова м. Черкаси: «Текст Акту про незалежність я особисто набирав на комп’ютері. Звичайно, сильний емоційний підйом був, коли увечері з Верховної Ради був знятий прапор радянський і підняли синьо-жовтий».
Серед найболючіших спогадів – голосування 1999 року, коли вдруге Президентом обрали Леоніда Кучму. Тоді було стільки розчарування, що Одарич-політик пішов у бізнес.
Тридцятиоднорічний історик і краєзнавець Назар Лавріненко епохальним для країни вважає введення 1996 року в обіг гривні. Найбільше вразила смерть великого патріота В’ячеслава Чорновола. Розчарування ж у тому, що незалежна Україна так і не стала державою.
Назар Лавріненко, кандидат історичних наук: «Є країна, з кордонами, символікою, населенням, але мало чим може незалежна держава похвалитися. Найголовніше – маємо покоління, яке виросло та стає на ноги в незалежній Україні, це вперше в історії».
Саме це покоління, на думку чоловіка, зможе розбудувати Україну далі.
Юлія Кнюпа, студентка: «Молодь – надія України, лише за умови, що їй не заважатимуть економічні труднощі».
Ровесниця незалежності студентка Юлія Кнюпа нинішні поневіряння України сприймає з оптимізмом.
Юлія Кнюпа, студентка: «Попри те, що було нелегко і моїм батькам, і знайомим, усі перешкоди сприймаю позитивно – для розвитку, Україну як майданчик для свого особистого росту».
Найменші громадяни незалежної України ще не відають про політику та економіку, але точно знають простий закон:
Марійка, школярка: «Як погане робити, то погано й буде, а як добре – то буде добре. Я люблю Україну, бо тут мої друзі та рідні…»
