Ясні їхні голови, мужні серця та сильні руки. Армійські будні пізнавали наші журналісти в День захисника Вітчизни. Щороку 6 грудня сильну частину людства вітають із Днем справжніх чоловіків. Як їм живеться і про що мріється поза казармою – про це Олена Берестенко.
Тут все чітко, розмірено та за графіком. Навіть речі у шафах тут «живуть» по-особливому.
Денис Коваленко, солдат 2-ої автомобільної роти: «Отут у верхній шухляді мають лежати речі особистої гігієни».
Денис – солдат-доброволець. Уже пройшов курс молодого бійця. Він – один із сотень тих, хто прийшов служити Вітчизні. Життя в казармі йому до душі.
Денис Коваленко, солдат 2-ої автомобільної роти: «Книги читаємо. І фізично розвиваємось, є в нас зал».
Прокидається казарма о 6 ранку. За порядком на території слідкують днювальні. Стережуть речі, зброю та наводять лад.
Пообіді тут «мозковий штурм». Солдати освоюють ази іноземної мови.
Солдати в армії – найдисциплінованіші учні, хвалиться педагог. Таких вдячних слухачів годі й шукати.
Наталія Чумак, викладач англійської мови: «Заняття відвідують регулярно. Ми спільну мову знайшли».
До англійської армійцям ще з десяток предметів.
Роман Романенко, офіцер мобілізаційної групи: «Основи екологічного захисту, РХБ-захисту, вогнева підготовка, тактико-спеціальна, стройова».
Після навчань і тренувань – час обіду. Аби нагодувати роту солдат, кухарі тут озброюються сорокалітровими каструлями.
Валентина Бублик, повар: «Люблять вони котлети, люблять усе в нас».
Більшість часу армійці все ж возяться з машинами. Їх тут більше семисот. На майже двадцяти гектарах землі – парк військової техніки.
Нові правила набору і ставка на контрактників не змінюють головного, кажуть у батальйоні. Армія – це велика родина сильних тілом і мужніх духом. Ідуть сюди і жінки. І що далі, то частіше.
Роман Пилипенко, заступник командира батальйону ВЧА 1744: «Є жінки серед бухгалтерів, діловодів, гранатометників. Я до цього служив у 72-ій бригаді. Там гранатометник – жінка, а також стрілець із автомата».
Витримати армійське життя до снаги не кожному. Хоча нинішнім солдатам ще пощастило, кажуть у батальйоні. За радянських часів армійські будні були куди жорсткішими.
Роман Пилипенко, заступник командира батальйону ВЧА 1744: «Як батько мені, військовий теж, розказував, що запалювали сірник і треба було зібратися. Зараз не так. Терміни не визначені».
Служити Вітчизні ідуть за покликом серця, переконує Роман. Він – представник династії військовослужбовців.
