Унікальне рукодільне мистецтво досліджують Олена Почтарьова та Олена Афанасенко. Їм вдалося зібрати близько 50 весільних вінків. Деякі з них автентичні, деякі – репліки, виготовлені молодими майстринями народного мистецтва. Зараз результати краєзнавчих розвідок представляє ГО «Метелики в голові». Повідомляє власкор vikka.ua.
У Черкасах зразки згаданих весільних вінків можна побачити в Черкаському краєзнавчому музеї (ВІДЕО).
«22 роки дружкувала, на 60 весіллях гуляла»
Два весільні вінки, вигототовлені своїми руками, передала проекту «Метелики в голові» Марія Юхимівна Каплоуха із села Суботів, що поблизу Чигирина. Жінка квітчала місцевих наречених, виготовляючи для них вінки – цвітки, як їх було прийнято називати. Прикрашала не тільки наречених, але і дружок, дітей.
Марія Юхимівна 1934 року народження. Каже про себе «22 роки дружкувала, на 60 весіллях гуляла».
«У 1970-му годі поїхали ми в Київ виступати з хором. На базарі в Києві бабка вінки продавала, там на базарі їх і робила. А я дивилася, як вона робить, та і навчилася» – згадує Марія Юхимівна.
Коли юна Марія приїхала додому, спробувала повторити. Так потроху навчилася виготовляти цвітки, а згодом почала квітчати ікони.
«Наречені з кінця 19 і майже до кінця 20 століття, йшли заміж в отаких воскових вінках. Їх виготовляли з парафіну. У розтоплений парафін умочали дротик і утворювалася крапелька. Використовували іще папір, дерев’яну стружку. Прикраса мала вигляд або шапочки, або у формі вінка з великою квіткою, яка покривала голову» – розповідає Олена Афанасенко, дослідниця проекту «Метелики в голові».
На один вінок – кілька тижнів
Сьогодні у Громадській організації «Метелики в голові» зберігають і продовжують традиції такого народного мистецтва. У їхній колекції близько 50 вінків. Більшість походить із Черкаського краю, деякі експонати представляють традиції східного Поділля (Уманщина), Полтавщини (лівобережжя Дніпра).
15 експонатів колекції – автентичні, тобто це вироби майстринь Черкащини.
«Усі вінки дуже різні. Так само, як відрізнявся у різних регіонах одяг навіть між конкретними селами. Так само й відрізнялися головні убори. Наприклад, є поряд два села – Яснозір’я і Байбузи. В Яснозір’ї були свої вінки, це називалося «вінчання горою», а в Байбузах уже інший головний убір. І ми маємо можливість їх порівняти, вони абсолютно різні, кожен із цих видів ми відтворили» – розповідає Олена Афанасенко.
Як розповідають дослідниці, виготовлення воскових прикрас – досить кропітка і тривала робота.
«Уявіть собі, це треба топити парафін, вмочати дротик, сушити крапельку, потім знову вмочати. На один вінок потрібно від кількох сотень до кількох тисяч таких елементів. Так, наприклад, Марія Юхимівна виготовляла вінок для нас три тижні, це при тому, що в неї рука «набита» – говорить Олена Афанасенко.
Уроки з виготовлення вінків опубліковані на сторінці ГО «Метелики в голові».
Десятки експедицій по Черкащині
Ще до отримання гранту від Черкаської ОДА Олена Афанасенко та Олена Почтарьова здійснили близько 30 краєзнавчих експедицій, шукаючи майстринь, які вміють виготовляти весільні вінки. Співпрацюють із місцевими краєзнавчими музеями: Черкаським, Суботівським, Чигиринським, Канівським, Переяславським.
На сьогодні організації «Віночки в голові» вдалося підготувати наукові роботи про ті способи квітчання, які раніше не були досліджені. Результати своїх розвідок публікують на сторінці у «Фейсбук».
Цікаво наприклад, дізнатися, що існував звичай перетанцьовування вінка, поширеного не лише на Чигиринщині, а й у інших регіонах України. Наречена танцювала з усіма незаміжніми подружками, одягаючи на них свій вінок з фатою. Це відбувалося, коли жених запинав хусткою молоду, знявши віночок. Сьогодні ж молодій прийнято танцювати із незаміжніми дівчатами, одягаючи кожній на голову фату.
«Попри важкі і трагічні часи, які випали на долю нашого народу, неймовірною ціною наші жінки зберегли народні ремесла, традиції і звичаї, яким ми не перестаємо дивуватися і сьогодні» – пишуть на сторінці Метелики в голові.
Олеся Безпалова
