В певний момент виїзна відпустка стала для нашої родини не просто потребою, а фізичною необхідністю. Бо зважаючи на пекельне напруження, в якому ми живемо більш як пів року, невроз та інші психічні розлади насувалися на нас у дуже близькій перспективі. І тоді ми вирішили їхати до моря, адже не були на ньому вже 3 роки. А оскільки обсяги українського моря суттєво (але, сподіваюся, тимчасово!) скоротилися, а також враховуючи наше родинне правило "не їздити двічі на одне і те саме місце", то куди їхати стало зрозуміло відразу: Одеська область, Білгород-Дністровьский район. За рекомендацією знайомих обрали селище Курортне, де і провели тиждень свого відпочинку. Отож, ділюся враженнями для тих, хто може захоче в ті краї.
ДОРОГА: Черкаси-Умань-Одеса-Затока – нічого неочікуваного,все просто. А от на шляху до Курортного, на ділянці Сергіївка – Приморське ми прозріли. Навіть мій, загартований шляхами Черкащини та Кіровоградщини чоловік ТАКОГО ще не бачив. Це не де дорога там, це справжнє автомобільне пекло – 10 км, які ми їхали протягом години!!! Отже, якщо ваша тачка має низьку посадку – краще оминайте це місце, і залишайтесь відпочивати в Затоці чи Кароліно-Бугазі.
УМОВИ ПРОЖИВАННЯ: зате, якщо ви зуміли проїхати цю ділянку, то можете бути винагороджені можливістю проживати на самому березі моря за відносно невеликими цінами. Можна жити у самому селищі – в приватному секторі – але тоді до моря треба буде спускатися і підніматися крутими схилами. А можна жити на косі, яка простяглася між Будакським лиманом і морем. Там безліч готелів і готельчиків різного рівня комфорту і ціни. Ми жили в останньому такому готелю над морем і наш 4-місний зі зручностями коштував 400 грн. Плюси – очевидні: виходиш з номера і потрапляєш на величезний пляж, на якому дуже мало людей (хоч готель і був заповнений). Був також невеличкий майданчик для дітей, загальна кухня, на якій можна готувати їжу, столики з видом на море, на яких цю їжу можна з приємністю споживати, можливість користування мангалом, невеличкий бар з пивом, напоями та різними чіпсами/шоколадками. Власне, як на мене – все що треба для спокійного відпочинку. Треба сказати, що місце досить тихе і сімейне: 90% відпочивають з дітьми, ніяких гучних дискотек поряд нема, тому тиша і спокій вночі гарантовані. Комусь це може здатися нудним, але для нас було – те що треба.
ХАРЧУВАННЯ: як я вже казала, ми мали можливість готувати самим. Окрім того є кілька їдалень на косі, і ще кілька кафе у селищі. Тому ми намагалися комбінувати – готувати сніданок і вечерю, а обідати десь інде. Ціни звичайно не дешеві, але і не такі захмарні, як, наприклад, в Криму чи самій Одесі. На пляжі як і кругом продають креветки-рибу-пахлавумєдовую-гаряукукурудзу. Але ми намагалися це все купувати в селищі і потім смакували сидячи в холодочку з видом на море. От реально, в нас ніколи не буває такої солодкої кукурудзи! Ми купували свіжу і варили собі – то просто мед! А от хорошого сухого вина ви там не купите, тому гурмани мають запасатися завчасно.
РОЗВАГИ: головна розвага це, звісно, море, з яким ти живеш постійно: засинаєш і просинаєшся під звуки його хвиль, спостерігаєш схід сонця у морі і його захід у лиман. Берег там піщаний, досить довго іде мілина, тому можна не переживати за дітей, яких ми просто випускали собі на волю і не дуже контролювали. Коли набридло море – можна піти на лиман. Там є цілюща грязюка, яка, як кажуть, гарно лікує суглоби, шкірні хвороби і купу інших болячок. Через це на лимані діє досить великий бальнеологічний курорт Сергіївка – там за великі гроші ви можете прозябати у совкових санаторіях і мазатися цією грязюкою під наглядом похмурих лікарів. А тут можна було мазатися грязюкою безкоштовно і неконтрольовано. Чим ми, власне, і займалися. Окрім того десь в 70 км – Білгород-Дністровський, в якому знаменита Аккерманська фортеця. Погуляти по ній цікаво і дітям, і дорослим. Інколи там проходять різні історичні реконструкції та змагання. Якщо вже поїдете, то пообідати рекомендую у кафе "Казка" в місцевому парку. Це нібито дитяче кафе, здивувало нас величезними порціями, смачнючою їжею та помірними цінами. А на зворотньому шляху просто необхідно заїхати в "Шабо" – центр виноробства. Там можна і на екскурсію в місцеві підвали сходити і просто затаритися в магазині якісним вином, коньяком або навіть виноградною горілкою, яку, виявляється, там виробляють. Ще одна можливість – поїхати в новий аквапарк "Одеса". Це, щоправда, далеченько і дорого. Але чоловік та діти, які туди їздили, повернулися абсолютно щасливі, бо їм дуже сподобалося. А я… а я в цей час лежала з височенною температурою в номері, і слухала море. Так мене накрило, що в результаті з 7-ми днів я прохворіла 3. Саме через мою хворобу ми не виконали ще один пункт нашого плану: не поїхали у Вилково, в українську Венецію. Дуже хотіли туди потрапити, давно планували і такий облом. Але ви, якщо будете в тих краях, обов’язково поїдьте, бо одне з наших національних див.
ПОЛІТИЧНА АТМОСФЕРА: загалом, то атмосфера там аполітична. Люди намагаються не говорити про політику, очевидно всі приїхати відволіктися. Росіян серед відпочиваючих немає зовсім, є тільки українці та молдовани. У нашому готелі відпочивала якась сім’я модовських ватників, можливо з Придністров’я чи що, бо вони за обідом розповідали комусь про жахи ювенальної юстиції: "И ви хатітє в Європу послє етава?!" Але то скоріше виключення. Господар запросто говорить українською і каже, що сепаратистів серед них нема, як і переконаних націоналістів зрештою. Часом на готелях висять українські прапори, ніби символізуючи, що "курортненаше". Однак на наш маленький жовто-блакитний на машині люди дивувалися – там не їздять з прапорцями. Одного разу дядько з іншої машини навіть відсалютував нам.
Загалом, якби не дорога, то Курортне – чудове місце для тихого сімейного відпочинку. Раджу всім, хто ще вагається, не боятися їхати до моря. До нашого, українського моря. Набиратися сил, щоб жити і боротися далі.
