1. Якщо сплюсувати етапи спорудження меморіалу у неперервний ланцюг, то тривало будівництво аж два десятиліття: з 1965 по 1985 рік.
2. Скульптуру роботи Галини Кальченко затвердили лише у 1974 році і до 30-річчя Перемоги її встановити не встигли, лише макет. До цього дня авторка не дожила півтора місяця.
3. З квітня 1975 року по квітень 1977 року на пагорбі височіла 11-метрова гіпсова модель фігури, пофарбована під бронзу. Оригінал у цей час відливали на Смілянському електромеханічному заводі. Роботи із його встановлення на місці тривали упродовж кількох ночей, гіпсову модель вивезли і знищили. Металева Вітчизна виявилася на два метри нижчою.
4. За цим – наступна історія. Оригінал мав бути не нижчим, а вищим: 15 метрів. Але республіканська комісія заборонила робити аж такий пам’ятник для обласного центру. Або ж… передати його у Київ. Обком скульптуру відстояв, але її довелося зменшити. Власне, через це й сталася ота затримка. Зате значно вищим зробили насип, бо про нього "Київ нічого не казав". Тож на заплановану висоту таки вийшли.
5. Кошторис будівництва Пагорба Слави складав 267 тисяч карбованців. Фактично ж воно обійшлося у 3 мільйони. З цієї причини чимало наших посадовців мали великі неприємності, у тому числі й перший секретар обкому Олександр Андреєв.
6. Перепоховання на меморіал відбувалися у 1967 і 1975 роках. Траурні церемонії проходили центром міста.
7. Від 2013 року "Матір-Вітчизна" – фактично аварійний об’єкт. Після провалу частини схилу у січні комісія почала досліджувати скульптуру і встановила, що у фігури оголився фундамент, а зі швів, якими зварені листи металу, постійно виділяється якась речовина, що спричиняє корозію елементів. Окрім цього, у скульптури почала "гуляти" рука. Пригадується, жодних наслідків ці "дослідження" не мали.
