Учора повернувся в Черкаси.
Черкаські ліси і поля, полтавські лани, дніпропетровські рівнини, донецькі терикони і… двоякі враження. Повернувся в Черкаси виснажений як морально, так і фізично.
Відвозив нашим хлопцям у Донецьку область автомобіль УАЗ, на який ми з миру по нитці збирали в Черкасах. Це той самий старий і кволий автомобіль, який ми придбали і завдяки активним черкасцям його реанімували. Сьогодні він уже служить військовим з першої танкової, що захищають наші кордони від проросійської чуми. Завантажили автомобіль питною водою, одягом, продуктами. Але найголовніше – листами і малюнками від дітей і школярів зі школи-садочку, що в Оршанці.
Я вдячний небайдужим черкасцям, які дали на відновлення і ремонт старого УАЗика, хто скільки міг: Світлана Бондар, Сергей Кузляев, Віталій Терьохін, Павел Старинец, ресторану "Арагві", Наталя Даньковська, Валерий Столяр, Сергей Столяров, Олексій Панасенко, Svetlana Bilous Aksu, жителям і підприємцям "Луначарки", жителям "Оршанця" та багато інших. Перепрошую, що всіх не озвучив, нас багато, нас – країна!
Я не хочу перераховувати, що ми замінили в автомобілі. Робіт було багато, починаючи від лампочок і закінчуючи мостами і коробкою передач. Головне, що він послужить тепер нашим хлопцям.
Враження від поїздки:
Матеріальне забезпечення наших воїнів. Проїжджаючи блок-пости Національної гвардії, побачив, що у них нові автомобілі, нова якісна форма, сучасна зброя. Чого не скажеш про Збройні сили України і хлопців, які стоять на передовій, куди доставляв автомобіль. Там все по-іншому. Придатну до використання форму купують за рахунок власних зарплат, одяг і продукти привозять волонтери. Обурюють виступи Петра Порошенка і представників Генерального штабу, які розповідають нам про повне забезпечення ЗСУ. Я хотів би побачити Міністра оборони чи начальника Генерального штабу, як він буде себе почувати після денної носки на сонці тієї брезентини (яка зовсім не дихає і плавиться), яку вони називають формою для солдата. Я хотів би побачити, який би з них був снайпер з раритетною гвинтівкою СВД і оптикою 4 крати проти сучасного російського 12,7 мм "КОРДа", з яких гатять по наших хлопцях із відстані до двох кілометрів. Де тепловізори, безпілотники і ще довгий ряд спецзасобів для успішного виконання бойових завдань? Чому іноземні швидкісні джипи, броньовані "Кугуари" з "Буцефалами" у розпорядженні СБУ і Нацгвардії, які гріють свої філейні міста в теплому тилу, а не на передовій?
Місцеві жителі. Шкода, але російська пропаганда робить свою справу. За весь час незалежності України керівництво нашої держави не приділяло гідної уваги інформуванню населення Східної України. Я побачив людей, які говорили штампами російської пропаганди. На жаль, але в декого з них відсутнє поняття Батьківщини, рідної землі. Вони не розуміють, що зараз українці борються на своїй, Богом даній землі, за свою землю, за свої права, за свою свободу. У багатьох з них одне бажання: вони хочуть, щоб війна закінчилася. І байдуже, хто стоятиме на блок-постах біля їхніх населених пунків. Мені здається, але голодомор 1933 року зіграв свою роль на цій землі. Корінні українці або померли, або були депортовані. А їхні місце зайняли люди з постросійко-радянського простору. Зараз ми пожинаємо столипіно-сталінські "реформи" і відсутность бажання керівництва вже незалежної України впливати через ЗМІ на свідомість людей в Донецькій і Луганській областях. Позиція страуса призвела до того, що Крим ми просрали!
Правда, є значний відсоток тих, хто підтримує українську армію. Діти кричать "Слава Україні", коли проїжджає колона техніки, дехто роздає жовто-блакитні стрічки. Правда, робить це крадькома, щоб ,не дай Бог, хтось не побачив з місцевих.
Замість епілогу.
Хтось думає – прийде Європа, вона нам допоможе. Не допоможе, поки ми самі цього не захочемо і не почнемо робити Європу в окремо взятому селі, райцентрі, місті. Переконаний, що треба кожного, хто проживає на Східній Україні (обов’язково з сіл і з селищ міського типу), возити в Західну Україну, Германію, Чехію, Угорщину, Польшу. Ще 25 років тому в цих країнах була Росія, тепер там Європа. Треба показувати, вчити, давати можливість порівнювати, змінювати свідомість, щоб у них було розуміння, якої України ми прагнемо. І ця Україна хоче бути сучасною, а не проросійськоХЗякою.
Слава Україні, Слава нації!
