Цими вихідними похід вихідного дня (ПВД) проходив на Малому Афоні – Шаєвій горі, що біля Гуляйгородка, Смілянського району. Її нарекли Малим Афоном через намоленість, сакральність, віруючі й езотерики називають гору Місцем Сили, де можна отримати безмежну енергію, божу благодать, відпочити і попити джерельної води.
Через "Азот" і бездоріжжя до святих місць
На автобусній станції біля залізничного вокзалу, звідки ми їхали на Гуляйгородок, зустрів юнацьку команду "Черкаські Мавпи-2006". Разом із тренером Євгеном Ткаченком діти їхали в Світловодськ на один із чергових матчів Чемпіонату. Батьки, які супроводжували, бажали перемоги, а водій нарікав на погану дорогу.
Стареньким "ПАЗиком" поїхали до Святих місць. Від "Азота" через Вергуни і до Гуляйгородка дороги нема – одні напрямки. Дбайливі селяни підсипали ями битою цеглою чи будівельним сміттям. Відстань від Черкас до Гулягородка по прямій 12 км, по дорогах – всі 30-ть. Ціна за квиток – як за 30 км.
Перетнули по містку Тясмин, виїхали на поворот до Гуляйгородка і вийшли. Нас зустрічав незвичайний хрест, подібний до того, що стоїть на головній горі в Афоні. На протилежному боці, прямо під Шаєвою горою, розташовувалася зупинка, брендована під стиль заповідної території.
Містика Шаєвої гори
Далі наш шлях пролягав на гору. За словами керівника туристичного клубу "Горизонт" Едуарда Митричева, 20 років тому, коли він вперше пішов на Шаєву гору, там нічого не було. Збиралися кілька разів на рік різні люди, різних віросповідань, молилися, проводили ритуали. Нині ж територія більш-менш доглянута, а з 2000 року рішенням обласної ради переведена в заповідну зону.
Власне, саму Шаєву гору можна розділити на дві частини: "дика" (права сторона, що ближча до села), де фактично немає туристичних родзинок, і Місця Сили, де розміщені хрести, прокладені стежки, облаштовані місця для відпочинку.
Як стверджують легендознавці, походження назви Шаєва гора має три версії. Від імені єврея Шая (ну, куди без них!). Ніби, він тримав корчму на горі. Щоб піднятися на 100 метрів, то треба так пропотіти, що оковитої не захочеш. Друга версія – козацька. Мовляв, козак Шия жив тут і був місцевим героєм, який воював з поляками. Цілком можливо. Бо Правобережна Україна у XVI-XVII cтолітті перебувала під гнітом Польщі. Ну, і третя версія. Найбільш містична і неправдоподібна – від буддійського бога Шиви. Шива зображується білим, а в районі Шаєвої гори на поверхню вийшла біла глина.
Піднімаємося вгору. Крутий підйом. У деяких місцях в землі зроблені східці. Дерева шумлять. Прогнозували дощ, але його не було. Лише сильний вітер, який завивав серед сосен та кленів.
Перше, що мене цікавило – це що тут було під час Другої світової війни. Особливо в період кінця 1943 року. Адже Шаєва гора – це висота, з якої можна легко прострілювати переправи через Тясмін, контролювати міст і навіть дальня артилерія може дострелити до Черкас. Відстань до міста по прямій – 12 км. Едуард "про військову історію" гори не знав. Не знайшов я нічого і в інтернеті.
Від скіфів до сьогодення
Шаєва гора піднімається над рівнем моря на 153 метри. Археологи стверджують, що тут було скіфське поселення і укріплення. Під час розкопок було знайдено чимало цікавинок.
Не дивно. Думаю, тут розташовувався своєрідний форпост скіфів з охорони броду через Тясмин. Такий собі філіал Мотронинського городища (про нього ми писали в попередній серії ПВД в Холодному Яру). Біля Мельників розташовувалося мега-місто з двома валами, а тут щось подібне до сторожового містечка.
У деяких джерелах знайшов, що Шаєву гору відвідувала княгиня Ольга, яка правила Київською Руссю. Цілком можливо. Адже в той період Тясмин був правою притокою Дніпра, по якій навіть ходили кораблі із варягів в греки. Залишки остовів деяких старих суден було знайдено на млистому березі Тясмину.
Потому, за переказами місцевих, тут була церква. Спершу дерев’яна, спалена татарами, а згодом і кам’яна.
Цікава деталь, яка наштовхує на роздуми. У старі часи церкви і монастирі зазвичай будувалися на відстані 10 км одна від одної. Це відстань, на яку чутно дзвони. Своєрідна система сповіщень про різноманітні події. Відстань між Мотронинським монастирем і чоловічим біля Чубівки – 9 км., Відстань від Онуфріївського до Шаєвої гори – теж близько 9 км.
Про підземні ходи між культовими спорудами, по яких міг проїхати вершник, я не вірю. Можливо, якісь печери і були, а не такі, що тягнуться на десятки кілометрів.
Згодом церква на Шаєвій горі розвалилася, а підмурки пішли в землю.
На горі ми побачили три поклонські хрести.
Всього в 2013 році на Шаєвій горі до церковних свят встановлено три хрести. Хрест Святого Великомученика Пантелеймона Цілителя був встановлений 12 липня 2013 року, в день Святих Апостолів Петра і Павла. Хрест Спаса був встановлений 19 серпня 2013 року, на Преображення Господнє. Хрест Святої Трійці – 28 серпня 2013 року, на Успіння Пресвятої Богородиці.
Крім того, біля підніжжя гори 11 липня 2014 року було відкрито і освячене джерело до дня Святого Апостола Петра і Павла.
На вершині гори дуже багато "покручених" дерев. Це говорить про неймовірну силу і енергетику, яка викручує гілки "в три погибелі". Подібне я спостерігав на ставці Гітлера під Вінницею. Едуард розповідає, що за словами місцевих, тут часто можна побачити об’єкти, які світяться в ночі.
На одному з каменів ми помітили стародавні написи. Можливо, їх залишили шаман "Вася", жрець "Саня", інопланетний священик "11-Б". Біля кожної зупинки (хреста чи стопера із зображенням святого) облаштовані лавочки і мішки зі сміттям. Схили покриті синіми квіточками – підсніжниками. Вони теж під охороною Червоної книги, Кодексу про адміністративні правопорушення і Кримінального Кодексу України. Зривати не наважилися. Мало що…
Біля зображення святого Миколи Чудотворця можна побачити дивну яму 3 на 4 метри. Прямокутник, завалений трухлявими колодами. Ймовірно, що ця яма правильної форми колись мала якесь господарче чи культове значення. Яке – невідомо. Але точно не гуральня єврея Шая!
Тут трохи не вбили Катерину
Внизу на нас чекала галявина, де, за свідченням сторожилів, був розбитий табір імператриці Катерини ІІ. Вона об’їжджала свої землі за візовою програмою "подивитися на Потьомкінські дєрєвні". Саме тут стояли її шатри, охорона, випасалися коні, а якийсь придворний Степан "кадрив" на скіфському городищі придворну Марію…. А прибула до Шаєвої гори Катерина на кораблях по Тясмину. На той час на горі розміщувався гарнізон. І коли кораблі без розпізнавальних знаків підходили по ріці, то в них вистрелили з гармати. Я не знаю, чи це правда, але тому козарлюзі, що так зробив, треба пам’ятник поставити. Міг би і влучити…. І не спалила б тоді Катерина Запорізьку Січ….
Розповідають, що до табору Катерини навіть проклали кам’яну дорогу. Залишки її ще знаходили кілька десятків років тому. Але завзяті пращури козаків помстились руській імператриці і розібрали дорогу для своїх господарчих потреб.
Далі наш шлях пролягає по схилах до поля, де встановлений Хрест Покрови Пресвятої Богородиці. Тут вітряно. Вітер такої сили, що збиває з ніг. Бачимо два кільця для колодязя. Їх сюди привезли спеціально чи можливо просто викинули. Згадую, що окрім основного джерела, внизу тут мають бути відкриті ще два колодязі. Можливо, це місце, де буде ще одне джерело поживної святої води. З каменю пробивається сосна. Росте прямо в камінні!
Рухаємося далі полем Хрест Покрови Пресвятої Богородиці. Краєвид неймовірний. Видно труби "Азоту" і Черкаської ТЕЦ. Дим валить у бік Сміли. Перед нами міст через Тясмин. Ідеальна позиція для гаубичної батареї, яка може тримати у напрузі лівий берег річки.
Біля Хреста Покрови не затримуємося. Вітер робить свою справу.
Джерело цілющої води
Спускаємося вниз до джерела. Нині тут все облаштовано і по-господарськи зроблено. А п’ять років тому тут все було покритою землею. Я нічого не написав про "хранителя гори" – Михайла Івановича Кривко. Він став тим, хто відродив і зробив Шаєву гору дійсно місцем Сили.
Саме він із однодумцями встановив хрести на горі, приводить до ладу територію, облаштовує джерело, стоянку, досліджує гору. Він міг би розповісти багато цікавого, але його ми не зустріли.
Джерело святого Пантелеймону розташоване внизу, неподалік від дороги. Унікальність його в тому, що вода йде знизу і проходить через синю і білу глину. Властивості води невідомі, але якщо люди п’ють і не скаржаться, то все з нею нормально.
Капличка зроблена під каменем, укладена кладка, обставлена іконами. На стіні рушники, вишиті гладдю. Ще кілька років тому їх не було. Рушники нові. Мабуть, хтось із сільських майстринь подарував.
Поряд із колодязем купальня. Тут можна облитися водою, помолитися. Біля колодязя – кружки, відра. Ніхто їх не краде.
Біла глина і пошук синьої
Коли розбили табір і почали готувати чай з трав і кашу, приїхала "Лада". В автомобілі були дві бабці. З шестилітровими пляшками вони пішли до колодязя. Набрали води й почали розпитувати, де тут синя глина.
Урочище Шаєва Гора – унікальне. Біла глина, яка за всіма законами, мала би бути на глибині, тут виходить на поверхню. На зрізі гори чітко видно землю, коричневу глину, де поселилися птахи, та білу глину. Зрозуміло, що тут її вже хтось "тягав" і, мабуть, не одну сотню кубів навозили.
Біла глина унікальна для гончарства. З неї роблять навіть фарфор. А ще – косметичні маски для обличчя. Фармацевтичні компанії ще не добралися сюди. А то був би тут черговий заводик…Синя ж глина теж досить корисна для шкіри обличчя. Тому зрозуміло, чому вода з джерела м’яка.
По інший бік можна знайти "копальні" місцевих. Тут беруть коричневу глину для своїх потреб.
Пообідавши смачної каші, запивши чаєм і набравши води, ми рушили на зупинку. Пройшли під рукотворною брамою. Надалі наш шлях проліг через ті ж самі розбиті дороги на Черкаси.
А "Черкаські Мавпи-06" таки перемогли своїх суперників у Світловодську. Вони обіграли "Дніпро", а вже наступного дня грали у Краматорську. І там перемога!
Фото Сергія Кузляєва
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.
