Рік і чотири місяці тому я познайомилася з нею. Вона була абсолютно спокійною і не плакала. Ну як не плакала — їсти просила. І все. У пологовому будинку казали: "Ми такої спокійної дитини років із десять не бачили". Може, вони всім так кажуть, але мені то лестило. Ми приїхали додому. Гості дивувалися спокою в нашій оселі. Я тим пишалась і казала: "Ага, а ви мене лякали". Я почала працювати. Поки дитина спить, можна гори звернути. Родичі навколо підбивали: "Залиш її, а сама відпочинь". Дивно, але вона мене не втомлює. Втомлює невчасно вимитий посуд, неначищене взуття, творчий безлад навколо, але не дитина. У відповідь я бачила лише лукаві посмішки. Та й Бог із ними, думала собі я, зате маю своє щастя, яке любить тишу.
Моя доня підростала, я брала все більше роботи. Наша сімейна наставниця (так назву коуча материнських практик Олю Чіпенко) наполегливо рекомендувала, починаючи з шестимісячного віку відлучатися періодично від дитини. Тому є багато пояснень, я їх не повторю, але почала відлучатись. Почали з подругою ходити на йогу. Недовго то тривало з незалежних від мене причин.
Надійка підростала ще більше. Я вже з нею могла довше провести часу поза сном. Ми почали активно відвідувати кафе-ресторани-офіси-магазини… І я так захопилася, що вона стала моєю супутницею всюди. На круглих столах, прес-конференціях, з'їздах, подорожах…
Коли їй виповнився рік, вона побувала вже у Києві, Переяслав-Хмельницькому, Почаєві, Львові, Ковелі, Затоці, Одесі, Холодному Яру, Смілі…
Їздила потягами і машинами, каталася на яхті, ночувала в лаврі, готелі, орендованих квартирах… Ми з нею нерозлучні і я не боюсь щось пропустити ні в її, ні в своєму житті. Але пост не про те, а про те, як на нас реагують.
А реагують по-різному. В одному готелі, куди ми приїхали у міні-відрядження, одна пані сказала: "Бідна дитина, замість того, щоб вдома займатися з нею, мама привезла її сюди…"
Я зітхаю і киваю головою. Бо звикла не сперечатися на тему дітей. Але я твердо переконана, що моя дитина, проживаючи в готелі незнайомого міста, беручи участь у тому шведському сніданку, отримає життєвого досвіду більше, ніж я покажу їй на картинці Домана, займаючись із нею вдома.
У банку, де ми у справах провели дві з половиною години одного разу та чотири — другого, працівниця зі співчуттям запитала: "Що, нема з ким залишити?".
А я не хочу її залишати. І хвилюватися, як там вона, не хочу. І тихцем тікати від неї, щоб вона не зрозуміла, куди поділась мама, я не хочу. І щоб у неї був стрес від того, що мами, виявляється, немає, я теж не хочу.
У черзі того ж банку мене спитали інваліди всіх воєн світу: "Нащо сюди приперлася з дитиною, хочеш, щоб тебе тут усі прокляли за те, що тебе прийняли без черги?"
Мені шкода тих людей. Недолюблені в дитинстві страждають потім усе життя. Я не спитала у них, чому б їм не оформити картку і не просити дітей-внуків-сусідів раз на місяць знімати пенсію для них. Можливо, вони такі самотні, бо теж недолюбили в дитинстві своїх дітей.
Але це моє рішення: я народила дитину не для того, аби якомога швидше її з кимось залишити, а для того, щоб дарувати їй свою любов і робити її щасливою.
Я в жодному разі не засуджую тих, хто має потребу і можливість час від часу бути без дитини.
Я не впевнена, що роблю правильно і не знаю, якою вона виросте. Я знаю про декретні відпустки в три місяці в розвинених країнах. Батько моєї дитини каже: "А чи погана ти мама, побачимо, коли Надійці виповниться 21".
Час летить швидко. Зовсім скоро няня-садочок-школа-університет-вилетіла_пташка_із_гніздечка. Мені постійно треба буде її на когось залишати, щоб розвивалась і вона, і я. А поки що я просто прошу прийняти мій вибір. Вибір бути поруч зі своєю дитиною і любити її, поки є час бути удвох.
Психологи ж кажуть, що дитина відділяється тільки ближче до трьох років. А до цього мама їй необхідна. А якщо мама при цьому хоче не позбуватися права на самореалізацію і соціальну активність?
Вибачте, кому ми заважаємо удвох. Вона скоро виросте і буде самостійною. І скаже: "Мамо, стукай, перед тим, як зайти в мою кімнату". А поки що вона тягне ручки до мене. І шукає поглядом. І обіймає. І просто любить.
