Перша сесія Черкаської міськради , що відбулась у четвер, розкрила таємницю відому всім: Партія регіонів та Партія вільних демократів підписали угоду про співпрацю. Точніше, офіційно визнали те, про що відкритим текстом говорили і ті й інші навіть у день голосування. Схоже, що із усіх обранців обурився лише Микола Булатецький. Він ушпарив прямо у вічі губернатору : «Виходить ви пургу гнали!», маючи на увазі ті воєнні дії, які під час виборчої кампанії розгортались між мером та обласною владою. Губернатор же відповів не менш жорстко: «Донбасс порожняк не гонит и вы это почувствуете!». Миколу Булатецького знаю давно, і тому можу впевнено сказати, що він точнісінько такий, як відомий мультяшний персонаж капітан Смоллет – «…Старый солдат и моряк. Любит говорить правду в глаза, от чего і страдает…». Проте, чомусь мене не залишає стійке передчуття (а мої передчуття мене майже ніколи не обманюють), що губернаторське попередження «почувствовать» явно адресоване не йому. Хто той «хтось», хто відчує відсутність донбасівського «порожняка» ми незабаром побачимо. І це буде точно не Булатецький. Утім, всі ці «тьорки» не вражають. Вражає інше. Депутати міськради, серед яких багато підприємців, виявились повністю глухими до волань черкаських підприємців підтримати їхнє «антикодексне» звернення до Президента. Мало того. Про серйозність намірів та щирість обурення представників дрібного і середнього бізнесу Черкас можна судити із тієї масштабної акції, яку вони провели у обласному центрі у четвер, влаштувавши автопробіг і мітинг. Виходить, кожний нинішній депутат, будучи кандидатом цинічно брехав виборцям, клянучись захищати їхні права? Маски скинуто? Якщо це правда, то черкаським міським депутатам залишається лише вийти до громади, покласти руку на серце, і на мотив Гімну України проспівати наступне: «Ми мандати депутатів дружно получили, а на обіцяне черкасцям тупо положили».
Між тим події у столиці розгортаються вельми жваво, і на оптимізм щодо спокійного життя в країні зовсім не надихають. Майдан у Києві зібрав понад 90 тисяч обурених підприємців. Прикметно, що найбільше розгніваних саме із тих регіонів, які традиційно потужно підтримували ПР. Це дуже тривожний сигнал. Вже зараз ясно, що українське суспільство опинилось за крок до громадянського конфлікту. І якщо правляча партія не зробить правильних висновків, проллється кров. Як я вже говорив у приватних бесідах із друзями і колегами ще три місяці тому, нова хвиля протестних акцій, на відміну від помаранчевого майдану, буде жорсткою. Бо на майдан вийшли не пенсіонери і інтелігенція вкупі зі студентами, охопленими романтично-ейфорічними настроями, а молода українська буржуазія, у якої відбирають не просто бізнес і заробіток, але й сенс життя. Ще трохи, і у хід піде зброя пролетаріату зразка 1905 року – булижник. А якщо і це не подіє, то, думаю, що в Україні ще є чимало стріх, у яких свого часу ждуть «трьохлінійки», ще є чимало горищ, де у повному спорядженні зберігаються “максими”, і напевно, у західних регіонах України ну дуже до фіга залишилось схронів із П-08, П- 38, МП-38, МП-40, МГ-36, МГ-42, “дехтярів”, ППШ тощо. Не дарма там досі жартують: “Хлопці, не рубайте ліси, вони нам ще знадобляться”… Помаранчевих стрічок не буде. Будуть кулеметні. Доведено історією. Варто лише проаналізувати події та наслідки буржуазних революцій, починаючи із нідерландської та англійської.
