Сьогодні багато хто привітав мене з Днем знань. Саме по собі свято наче непогане, бо ми все життя вчимося, а якщо не дуже хочеться, то життя саме навчить. Та особисто в мене цей день асоціюється з початком такого собі примусово-добровільного рабства. Так, саме рабства.
Ти робиш те, що не хочеш, ти читаєш те, що нецікаво, ти встаєш тоді, коли тебе змушують і так далі – список довгий… І хоча я була відмінницею, і знання давалися легко, я не любила школу.
Пригадую, зустріла якось однокурсницю, яка мешкає в Швейцарії. Вона розповідала, як вчаться її діти. У мене був один висновок після розмови з нею: там головне завдання школи – виявити Богом даний дитині талант і створити всі умови для його розвитку, аби потім цей талант приносив користь усьому суспільству.
Можливо, з того часу, як я навчалася, щось змінилося в системі освіти. Але зайшла на "Фейсбук", глянула на фото в стрічці новин і жахнулася: щасливі посмішки лише у першачків, бо вони ще не знають, що таке школа. На жаль, не змінилося нічого. Наша школа – це рабство…
