Днями втрапила у страшенну халепу. В новенькій сукні, вся така впевнена в собі, натхненна, заклопотана і голодна доїжджаю в київському метро до пункту призначення. Під час пересадки на станції Льва Толстого мене підхоплює лавина пасажирів і сумочка на мить тоне між чужими тілами.
Коли за кілька хвилин сідаю на сидіння, людей меншає, помічаю, що замочок сумочки трішки розстібнутий. В голові думка: "От негідники, хотіли пограбувати". Іду. Думаю. Раптово відкриваю сумку і не знаходжу там свого щасливого гаманця червоного кольору. Фен-шуй вчить: цей колір притягує гроші. Як на зло перед поїздкою в мій гаманець притягло кілька тисяч гривень та трішечки валюти. Ну і традиційно там була флешка з купою всього корисного, картки з трьох банків, кілька посвідчень, дисконти найвідвідуваніших закладів та магазинів…
Мене пограбували в метро. Вперше в житті! За 20 хвилин до подання документів в візовий центр, які я збирала кілька тижнів, а день для поїздки просто викроїла, про тисячу гривень сервісного збору взагалі мовчу. А я в метро з телефоном і жетоном.
Мені здалося, що потяг почав їхати не прямо, а вглиб. Співчуваючи моєму розпачу, жіночка поряд відразу дала дві гривні на проїзд. Після плачу впродовж останніх трьох зупинок я побігла до чергового міліціянта, сповістивши про крадіжку. Він також запропонував гроші на проїзд. Таксі, на щастя, не приїхало, бо платити було вже нічим, тож довелося бігти чотири квартали пішки до візового центру, бо спізнювалася.
Міліціонер з метро люб'язно біг зі мною і вказував дорогу чи не півшляху. Побачивши моє синє лице, в центрі прийняли мої документи без проплати. Видихнувши після такої гонки, подзвонила подрузі, яка нагодувала мене від пуза на Хрещатику. Опісля подзвонила другові, який домовився про безкоштовний проїзд у маршрутці додому. Її водій під час зупинки пригостив чаєм і твіксом.
Вже в Черкасах до самісінького під'їзду підвіз один із пасажирів, який їхав у мій район. Дорогою спинився біля ларька й купив мені слабоалкоголку. Мовляв, тобі треба. Ось так без копійки грошей дісталася додому.
Втомлена опівночі сиділа на кухні з пляшкою "слабоалкоголки" в руці й думала: "Світ не без добрих людей!". І пригадала улюблений вислів колеги: "Дякую, Господи, що взяв грішми". А наступного дня "добрі люди" допомогли фінансово протриматися до відновлення карток і зарплати і викупити відкладені чобітки. Світ таки не без добрих людей!)
