Тут розгорілася не на жарт дискусія про назву вулиці Сєдова чи Пречистенська. Точка зору поважаного мною журналіста Кравця і його прогресивно мислячих прихильників протиставляється точці зору анонімних недовчених ретроградів-істориків. Ця непримиренна позиція мене дещо здивувала. Позаяк я є конкретним автором саме цієї пропозиції на перейменування (а також цілого ряду інших), то хочу відповісти публічно.
Я не вважаю, що топонімічна комісія помилилась. Ці пропозиції розглядалися роками (з 1992 року), обговорювалася топонімічною комісією різних складів, тричі була підтримана протягом 2010-2015 років. Як і багато інших пропозицій щодо декомунізації, українізації та черкасизації десятків черкаських вулиць не були реалізовані не лише через спротив комуністів і регіоналів, а й через подібні дискусії серед українських патріотів. Це одна з найголовніших причин, чому наше місто й досі є заповідником радянської (не лише комуністичної) топоніміки, за 25 років незалежності в нас було декомунізовано трохи більше 20 топонімів. Одним із завдань черкаської топоніміки є відновлення історичного тла міста, котре було стерте одним махом більшовиками (99% вулиць Черкас) і заміна його стандартним набором назв від "…Москви до самих до окраїн". Детальніше з напрямками пропонованих перейменувань можна прочитати в "Концепції топонімічної комісії Черкаської міської ради", прийнятої за основу радою ще у 2007 році і одним з авторів якої мені довелося бути. Незважаючи на це, з близько сотні вулиць і провулків, котрі Черкаси мали 100 років тому, комісією пропонувалось відновити не більше 24. Але й з них відсіяно різними способами вже третину за тим же принципом, що нині чиниться. Чому черкасці так не люблять свою історію? Ми ж начебто, історичне місто. Тільки що в нас лишилось історичного, якщо навіть ці 2 десятки назв будуть зарубані. Колись, 23 роки назад, зі мною так же воювали за вул.Комсомольську-Смілянську, 13 років я "пробивав" вул.Чорновола замість "всесвітньовідомого вченого" Енгельса. Де тепер ті протестанти?
Я добре знаю, що Сєдов русифікований донецький нащадок вихідців з Черкащини, можливо, навіть мій далекий родич. Але таких вихідців, котрі служили іншій нації дуже багато, а нас, вважаю, повинні цікавити ті, що служили безпосередньо Україні, поклали для неї і за неї життя. А таких у нас значно більше (у кілька разів), ніж вулиць у місті.
Щодо Новопречистенської (ще раніш Вередівська), то вона справді, отримала свою назву від храму Різдва Пресвятої Богородиці, у простомові – Нової Пречистої (стара Пречиста знаходилась на розі Шевченка і Пастерівської). Вибираючи між двома старовинними назвами, я все ж вибрав дещо молодшу, як більш значущу для Черкас. Вередівська названа за прізвищем поселенця, це нормальна назва, бо це прізвище раніш було тут поширене. Можливо, тут у мене також зіграло природне небажання непрямим шляхом увічнити прізвище одного із сталінських посіпак 1930-х років – голови Черкаської міськради часів Голодомору – "товаріща" Вереди. Після розбирання за ветхістю старої Пречистої цю церкву було перенесено на околицю міста, на середину кварталу, а сусідня вулиця Вередівська отримала назву Новопречистенська. Судячи з просторічної, а не офіціозної назви вулиці, вона має народне походження. Так що, аргумент про назву часів Російської імперії є недоречним, бо тоді і Шевченко має бути неполіткоректним, адже жив у часи Російської імперії і, о Боже, був російським підданим.
У той же час, саме церква Різдва Пресвятої Богородиці у 1923-1930 роках стала кафедральним храмом єпископа Черкаського і Чигиринського о.Конона Бея Української автокефальної православної церкви, символом відродження українського православ’я. У 1930 році УАПЦ було ліквідовано, загинуло близько 2 тис. її священників, понад 30 єпископів (у тому числі й о. К. Бей), сотні тисяч активістів української церкви. А у серпні 1941 року радянська влада, при відступі з міста, без попередження навколишніх жителів (як і при підриві Дніпрогесу), підірвала цей храм. Були руйнування і постраждалі від розльоту великих уламків. Відродження цієї назви – Новопречистенської – є своєрідним топонімічним пам'ятником усім цим патріотам, що боролись і загинули за Україну, і простим українським православним християнам, що постраждали від цієї нелюдської влади.
Символом чого є ім’я Сєдова, якого Ви і далі пропонуєте "вшановувати"? "Генетичного українця" Сєдова, котрий віддав своє життя на вівтар іншого, чужого нам народу, став його гордістю і був цілком "героєм" для Радянської влади, котра й дала його ім'я цій вулиці лише у 1957 році (до того вона була Папаніна). Багато "генетичних українців" воюють тепер з нами на Донбасі. Мільйони їх живуть в Росії, працюють для неї, оплачуючи кулі та снаряди, котрі вбивають наших патріотів. Мати українські гени – недостатня заслуга, щоб твоїм іменем назвали вулицю. Які конкретні заслуги Сєдова перед Україною і, передусім, перед Черкасами? Тут питання треба ставити не так: "За які провини усувають його ім’я?", а "За які заслуги має носити вулиця в Черкасах ім’я того чи іншого діяча?" Не маю нічого проти полярника Сєдова і його заслуг, але не перед Україною і Черкасами. Тоді давайте ще вшануємо вулицею і Сімона Болівара, теж видатна людина, а головне – не має жодного стосунку до Черкас.
Якщо комусь так сильно подобається Сєдов, то запропонуйте сільраді с. Придніпровського на Чорнобаївщині, назвати одну з декомунізованих вулиць на честь сина їхнього земляка!
Сподіваюся, що після закону про декомунізацію з'явиться ще й закон про дерусифікацію, бо це всього лиш різні сторони одного процесу – деколонізації. А вул. Сєдова, який цілком задовольняв радянську владу, за принципом "будь-що російське краще за українське", однозначно, одна з ознак русифікації українського етнічного простору. Між іншим, перелік вулиць Черкас і досі нагадує більше якусь Кострому чи Вологду, адже вулиць на честь українських діячів культури і науки в нас і досі більше, ніж на честь російських. Хоча більшість цих діячів цілком заслужено визнані видатними, нічого поганого в них начебто немає. Крім їх російського контексту. Назвіть хоч одне російське місто, де більше вулиць (хоч декілька) на честь українських діячів, а не російських. Немає і бути не може. А в нас може, бо це ознака малоросійської меншовартості.
