«Крім тебе самої, тебе ніхто не вбереже», – сказала мені якось бабуся, коли я була ще не в тому віці, щоб сповна зрозуміти ці слова. Підростаючи, почала розуміти і навіть інколи трохи берегтися. Та що б там не казали про епідемію туберкульозу, ВІЛ чи грипу, все одно більше людей щодня гине в автомобільних аваріях.
Днями переходила через дорогу з близькою людиною, і просто у нас перед носом на відстані трьох метрів одна машина на швидкості влетіла в іншу. Злякалась я неймовірно (не знаю навіть, за кого більше – за себе, чи за ту людину, яка була зі мною), бо не відразу збагнула, що сталося. На щастя, ніхто не постраждав, попри слизький асфальт і сутінки. Однак пригода нагадала мені: щодня ми за крок від трагедії, яка може забрати наше життя або життя дорогих нам людей…
Свавілля на дорогах – це біль моєї подруги, яка роками не могла довести у суді вину високопосадовця, який насмерть збив її племінника, життя котрого тільки-тільки починалось. Свавілля на дорогах – це легкість у покупці водійських прав, які дають можливість неграмотним водіям виїжджати на дороги. Свавілля на дорогах – це халатність «даішників», які патрулюють дороги не заради порядку, а заради наживи. Свавілля на дорогах – це і відсутність самих доріг, які, тим паче, спричиняють аварійність. Свавілля на дорогах – це безвідповідальність кожного за життя тих, хто в авто чи поза ним.
Пам’ятаю, як колись переходила дорогу на зелене світло, розмовляючи по телефону. І зрозуміти нічого не встигла, коли мене звалила крута автівка. Водій просто вийшов і зухвало запитав: «Ну, і скільки з мене?». Що я зробила? Послала….
Дуже часто згадую слова свого викладача в автошколі, який любив повторювати: «Сьогодні ти пасажир, а завтра – водій. Не забувай цього і поважай другого, на чиєму б місці не був»… А чи думали ви про те, що треба зробити, щоб траурних віночків на узбіччях доріг поменшало?
Підписатися
Залогінитися
0 Коментарі
найдавніші
- Advertisement -