Нещодавно повернувся із зони АТО. Доправляв нашим хлопцям в батальйон "Азов" поповнення –двох добровольців з Черкас. Це льотчики цивільної авіації, займаються приватним бізнесом: на орендованому літаку АН-2 проводять дисипацію (оприскування) соняшнику та ріпаку. Обом вже за 45-ть. Обидва мають родини, дітей. Один навіть уже дід.
Хлопці – обидва Олексії, ще в серпні звернулися до мене з проханням – доправити їх добровольцями на війну, щоб захистити майбутнє своїх дітей, рідної неньки України. Резюме хлопців я відвіз до "Азову" і передав командиру батальйону Андрію Білецькому ще під час поїздки до Маріуполя 24 серпня на День Незалежності. Виявилося, що потрапити до складу "Азову" не так просто.
Разом з Олексієм Зозулею та Олексієм Ізмайловим проводжали в останню путь бійця "Азову", снайпера з Корсунь-Шевченківського Романа Сокуренка ("Сокола"), який помер від ран в шпиталі в Германії. Там були й товариші "Сокола" – бійці "Азову". Спочатку познайомилися з ними, зустрілися того ж дня з Геннадієм Шевченко. Він зараз командир взводу "Азову". Довго розмовляли. Смерть земляка добровольців не налякала, навпаки придавала сил та готовності йти захищати країну та помститися за "Сокола", за безмежне горе його матері. Геннадій пообіцяв ще раз поговорити з командиром батальйону. І вже за декілька днів хлопців викликали в Київ до Центру підготовки. Місяць вони проходили перепідготовку, попри те, що обидва Олексії –офіцери, і ще один їхній товариш – офіцер спецпризначення.
14 жовтня у перерві сесійного засідання Черкаської міської ради хлопці зателефонували мені і повідомили, що щойно отримали посвідчення бійців батальйону "Азов" та направлення в зону АТО. Відтепер Олексій Зозуля – боєць під псевдонімом "Хмурий", а інший Олексій – "Льотчик".
Мої помічники відразу ж зайнялися організацією відправлення новобранців. Підприємець Андрій Телепа надав свій новий мікроавтобус "Рено". Моя команда волонтерів за пожертвування черкащан допомогла нашим новобранцям у придбанні облаштунків: форма, сапоги, берці, по кілька комплектів термобілизни та балаклав, рукавиці тактичні, окуляри спеціальні… Такі ж комплекти закупили і для інших бійців "Азову".
Головне – термобілизна. Боєць не натягне на себе кілька теплих речей, щоб не змерзнути. Це сковує рух. Термобілизна ж зручна, її потрібно по кілька комплектів на одного бійця, адже не завжди є час та умови для її прання. Каски, бронежилети – все це вже не таке актуальне, в "Азові" принаймні.
Завантажили мікроавтобус також продуктами харчування. Це і крупи, і макарони, мівіна, консерви м’ясні і рибні, згущенка, чай і кава, печиво та пряники. Передали багато шкарпеток, миючих засобів, а от цигарок чомусь виявилося замало, всього один невеликий ящик. Солодощі теж були. Люди приносили мед. Один черкащанин прямо до офісу привіз мішок часнику. Передали черкащани й теплі речі – нові куртки та ватники, ковдри та комбінезони. Всім цим завантажили автобус під саму зав’язку.
Проводжати нас з гуманітарним вантажем і наших новобранців 16 листопада прийшли рідні, дружини, діти, куми та друзі, невістка та 5-тирічний онук одного з Олексіїв. Прийшли побажати хорошої дороги та Перемоги хлопцям мій товариш, заступник голови Соснівської рай організації партії "УДАР", чемпіон України по боксу Ігор Петриченко, один з керівників Самооборони Черкаського Майдану Саша Чигирьов, тепер вже колишній боєць "Азову", а нині – народний депутат Олег Петренко. Олег перед від’їздом дав хлопцям поради та настанови.
Приїхали в "Азов" о 5-й годині ранку. Полк перемістився ще ближче до Маріуполя. На новому місці дислокації нас зустрів Геннадій Шевченко. Його взвод якраз чергував по частині. Поки бійці спали, ми посиділи в коридорі, попили чаю, поговорили. На ліжках уже приготовлених для наших новобранців відпочивали Таня Чорновол та її помічник – Олег з Корсуня. Вони приїхали вночі. Я часто бачу в АТО Таню. Вона – офіційний радник міністра внутрішніх справ України і постійно їздить по Сходу України – інспектує батальйони та частини МВС. На дверях бійців зазначено, хто в якій кімнаті проживає: "Тихий", "Славний", "Дух", "Борода", Дзинзя. Саме в "Азові" воює журналіст "Дорожнього контролю" Андрій Дзіндзя.
О 6-тій ранку – підйом, зарядка, пробіжка. Разом з бійцями йдемо на сніданок. Побут бійців зараз організовують по системі НАТО. Тобто бійці займаються лише військовою справою, тренуються фізично, тактично, стрілкова підготовка, а побут їм забезпечують інші фахівці – кухарі, прибиральники тощо. Столова десь на 500 посадочних місць одночасно. Серед всіх цих однаково мужніх, опалених війною облич – багато знайомих. Прийшли наші бородачі – хлопці з "Ультрас". Це щастя для них зустріти когось зі своїх та спитати, як там наші Черкаси! Всі, на щастя, живі та здорові. Говорять, що тільки годину тому прибули з тижневого чергування на блок постах. Взводний "Ультрас" Олег під псевдонімом "Адвокат" від імені всіх передав черкащанам привіт та слова подяки і прохання вірити в нашу перемогу, вірити в них.
О 9-тій ранку всі шикуються на розвід. А хлопці з "Ультрас" вже відправилися на бойове завдання – "прочесати" поселення Мала Ялта, що на 13 кілометрі від Маріуполя. Розвідка повідомила про пересування там сепаратистів.
Через годину взвод Геннадія Шевченка виїхав на стрільби. Їдемо разом. Два джипи "Азов" та наш мікроавтобус. Стрільби – це один із найважливіших заходів військової підготовки. Наші новобранці гідно показали себе на стрільбищі. Я не втримався від спокуси потренуватися з "калашніковим". Геннадій Шевченко підбодьорював, що зможу теж бути бійцем батальйону.
Коли поверталися зі стрільб, по рації передали, що на шляху нашого слідування в частину можуть трапитися групи сепаратистів з Малої Ялти. Шевченко наказав всім загнати патрон в патронник та бути пильними. Я – на передньому сидінні з АКМ, за кермом Геннадій, ще двоє бійців – на кузові авто. На даху автобуса – боєць з кулеметом. Обережно, приглядаючись до кущів та ярів, рухаємося у напрямку розташування частини.
Пообіді полишаємо частину. Прощаємося зі старими та з новими знайомими, з якими встигли потоваришувати. Наші новобранці Олексії теж нам тиснуть руки, обіймаємося, бажаємо їм всім вижити в цій війні та перемогти. Вони залишаються там, там де війна і смерть, щоб перемогти її, щоб перемогти не лише для себе, а й для всіх нас.
Усе набагато тривожніше,ніж було ще місяць тому
На першому ж блокпосту серйозна перевірка. Раніше так не перевіряли.
О 15.30 прибули в Бердянськ. Ще два блокпости і знову сувора перевірка. Паспорти, огляд авто.
За кермом Борис, який як і я, не спав уже понад 30-ть годин. Містечко Василівка Запоріжської області. Бетонні фундаментні блоки перегороджують дорогу. Знаки попереджують збавити швидкість до 5 км на годину. Напис "Вимкнути світло, ввімкнути світло в салоні", зупинка, знову перевірка. Я сідаю за кермо, та ще маємо три перевірки. Раніше таких пересторог не було. Зараз все набагато тривожніше, ніж було ще місяць тому.
Заправка "WOG". Дизельне пальне по 17.59 грн. А як же можуть воювати наші хлопці, коли на авто, ними ж або для них куплені небайдужими людьми, на місяць на весь взвод надається ліміт на заправку – 5000 грн… А таких машин, лише ми бачили, більше 10-ти. Тобто за цю суму можна лише 284 літри бензину купити, на один автомобіль на місяць всього близько 28-ми літрів. Хлопці докуповують ,і бензин, і дизельне паливо, і масла та запасні частини з власної зарплати та за рахунок волонтерів.
О другій ночі нарешті прибули в Черкаси. До теплих осель, мирного життя, яке є в нас завдяки нашим землякам на передовій АТО. Завдяки Геннадію Шевченко, новобранцям Олексіям, хлопцям з "Ультрас", багатьом іншим героям. Низький уклін вам, хлопці! Повертайтеся додому живими!
Микола Добровольський, спеціально для vikka.ua
