Ми відповідальні за тих, кого приручили. Утім часто-густо люди забувають слова Екзюпері. І на черкаських вулицях бездомних тварин не меншає. Однак жорстокість та чужі помилки доводиться виправляти добрим людям. Про тих, кого не залишають байдужими голодні очі чотирилапих безхатченків, дивіться у черговому сюжеті із циклу «Велике серце».
Так вже кілька років поспіль волохаті безхатьки зустрічають свою годувальницю. Пенсіонерка Раїса Миколаївна двічі на день приносить тваринкам харч на всі смаки. Добре, що непогана пенсія, жартує учасниця бойових дій. Частину заробленого бабуся витрачає на собак та котів.
Раїса Савельєва, допомагає тваринам-безхатченкам, пенсіонерка: «Другий раз піду на 20 грн. беру, на 15 грн., як коли. За місяць я багато витрачаю».
Своєрідний притулок для бродячих тварин влаштувала мешканка сусіднього будинку Галина Павлівна, нині жінка у від’їзді, тож бабуся порається сама.
Раїса Савельєва, допомагає тваринам-безхатченкам, пенсіонерка: «Вони для мене, як діти. Я за них так переживаю,особливо коли дощ. Тут були хатки. РЕУ зруйнувало».
Та харчуватись сюди все одно приходять близько двадцяти котів та дві собаки. Вісімдесятишестирічна бабуся, колишня фронтова медсестра, пройшла всю війну, для неї чужих страждань не буває.
Раїса Савельєва, допомагає тваринам-безхатченкам, пенсіонерка: «Я, як не прийду, то в мене душа болить, що я їх не погодувала».
Доглянуті і ситі чотирилапі впізнають своїх героїв ще здалеку.
Раїса Савельєва, допомагає тваринам-безхатченкам, пенсіонерка: «Вони мене знають. Вони мене в під’їзді вже зустрічають».
Неподалік цього притулку живе ще один котолюб. Та його турбота про тварин межує з фанатизмом. Для хлопця власний комфорт нічого не важить, головне, аби тваринам у його оселі було затишно. Тридцятип’ятирічний Сергій свою однокімнатну квартиру перетворив на притулок для котів. Вусаті та пухнаті скрізь: на холодильнику, у шафах та вікнах. Специфічний запах теж.
Сергій, котолюб: «Просто я люблю животных. Я учился на ветеринара в свое время. Мне жалко. Жалко, когда животные, особенно зимой, мучаются и гибнут голодные. Получается такое призвание».
В оселі Сергія постійно мешкають дванадцять котів, а ще кілька десятків приходять із вулиці, аби поїсти, а взимку ще й погрітися. У котячому стаді хлопець живе вже шість років. Каже, що тварини дуже розумні і добро пам’ятають.
Сергій, котолюб: «Если простужусь или что-то болит, то они очень часто приходят и это место постараются греть или лижут. Если палец ушиб, то бывало такое, что вылизывали палец».