А черкаський депутат-спудей зустрів День студента по-особливому. Ранок він відкатав у інвалідному візку. Щоправда, не здолав у ньому й півсотні метрів. Причина – у тотальній нерозчищенності тротуарів. Коли ж той хотів поскаржитися в прокуратуру, йому там просто не відчинили двері. Такі результати "ВІККівського" експерименту. Перфоменсували в межах циклу "Депутати теж люди". Більше подробиць – у Ірини Малюкової.
Ірина Малюкова, кореспондент: "За тему важкості пересування у візку не брався, мабуть, тільки лінивий. Ми ж взялися не через свою працелюбність, а через відсутність позитивних зрушень. Бо ж пересуватися нинішніми тротуарами важко навіть на своїх двох. Перевіримо, чи здолає віртуальну візочну мандрівку депутат міської ради максим Шило".
Із посмішкою та на своїх двох. Так починається наше студентсько-депутатське випробування. Садимо обранця у візок. Проблеми виникають у перші секунди. Через повне обледеніння Максим не може навіть рушити з місця.
Максим Шило, депутат міськради ("Свобода"): "Таке відчуття неможливості просто. Я, як фізично здорова людина, із важкістю зараз роблю ці рухи".
Беремося допомагати "нужденному". Перевозимо Максима далі від заледенілих вибоїн, але ситуація не змінюється.
Дорога із двору перетворюється у дорогу страждань. Доїхати від під’їзду до тротуару просто нереально. Колеса крутяться – візок на місці. Рухається він лише довкола своєї осі. За допомогу беруться перехожі. Ті кажуть: ситуація з тротуарами скрізь однаково погана.
Максим самотужки долає з півсотні метрів. І колеса знову перестають слухатися.
Максим Шило, депутат міськради ("Свобода"): "Бачимо суцільний лід і рухатися доволі важко, а для людей з обмеженими можливостями це, напевно, без сторонньої допомоги – не можливо".
Перехожі на проблеми хлопця у візку реагують по-різному. Хтось проходить повз.
А дехто – біжить рятувати молодика.
Через колії, накатані автомобілями, візок не перевезти. Утрьох переносимо його через вибоїни. Далі – ще важче. Пішохідний перехід. Перед ним втоптані людьми перемети. Перехожі Максиму допомагають лише словом.
Ідемо допомагати самі. Дівчині з візком допомагають охочіше. Та білятротуарні бар’єри все одно нездоланні. Їх доводиться об’їздити проїжджою частиною. Урешті під’їжджаємо до пандусу, та той на півметра тоне в снігу.
Максим Шило, депутат міськради ("Свобода"): "Я навіть не знаю, чим керувалися ті, хто відкидав сніг на зону, де перебуває пандус. Ну, із таким успіхом я скоро зможу стати пара олімпійцем із золотою медаллю".
Максим прямує до іншого пандусу. Той без снігу, але в льоду. Підйом зависокий, а до поручня просто не дотягтися.
Перехожі не соромляться ділитися своєю думкою про таку споруду.
Витягуємо Максима нагору. Та вдається це лише завдяки його фізичним здібностям. Колишній паверліфтер фактично витягує себе на руках.
Спуститися ж назад депутат уже не ризикує.
Максим Шило, депутат міськради ("Свобода"): "Я боюся зламати і візок, і кістки свої, тому що настільки гострий спуск, що непокаліченим доволі важко спуститися".
Нарешті, за сорок хвилин долаємо 350 метрів і дістаємося до зупинки. Візок тут знову закрутило. Місцева продавчиня застерігає берегтися, бо ж учора на місці, де стоїть візок, послизнувся чоловік. Як наслідок, каже, втрапив у лікарню.
Обурені ситуацією, прямуємо до прокуратури. По суті, це перший орган, куди варто скаржитися маломобільним групам щодо порушення їх свободи пересування. Але таких тут не чекають. Із десяток сходів, а пандусу немає. А в громадській приймальні – зачинено.
Кілька разів тиснемо кнопку виклику. Чекаємо 15 хвилин – і марно. Громадська приймальня громадян у ранок понеділка не чекає. У таких випадках Максим радить лишати телефонні скарги.
Максим Шило, депутат міськради ("Свобода"): "Також потрібно скаржитися й на саму прокуратуру, тому що громадянин не може подати скаргу. Для чого ж існує тоді ця структура в державі?".
