Кавалер ордену "За честь і мужність" Юлій Мамчур, якого вважають героєм української оборони Криму весни 2014 року, розповів ВВС Україна, чому півострів здали росіянам та чому він не стріляв у ворога.
Полковник військово-повітряних військ і командир севастопольської бригади тактичної авіації Юлій Мамчур родом з Уманщини прославився 4 березня 2014 року, коли спробував відбити аеродром "Бельбек" у "зелених чоловічків" за допомогою гімну та прапора України.
Його частина майже місяць тримала облогу біля військового аеродрому "Бельбек", проте 22 березня російські військові полонили командира, 26 березня відпустили, а 28 березня третина складу передислокувалась до Миколаєва.
На дочасних виборах до Ради Юлій Мамчур став членом парламенту від Блоку Петра Порошенка. З часом він все менше критикує командування за події весни 2014 року, визнаючи, що тоді його підлеглі психологічно не були готові стріляти у російських солдатів.
– В України була можливість зберегти Крим навесні 2014 року?
Час для захоплення Криму обрали дуже вдало – після подій на Майдані країна ще не оговталась, а російські військові тихенько зайшли.
Діяти треба було 26 лютого 2014 року, коли російський спецназ захопив Верховну Раду Криму. Тоді наші підрозділи могли змінити ситуацію, а можливо – ні.
Зараз ми розуміємо, яка кількість російських військ розташовувалась по периметру нашого кордону. Дестабілізація могла пройти всюди.
Юлій Мамчур 4 березня з підлеглими повернув під контроль частину аеродрому "Бельбек", відтіснивши озброєних російських солдатів
Треба йти далі й відпрацьовувати стратегію повернення Україні Криму. Тим більше, що дуже багато людей розчаровуються російською владою.
"Ставили спочатку дітей і жінок"
– Коли "зелені чоловічки" почали оточувати військові бази, чому ви не відповідали силою?
– Мені багато закидають щодо пасивності. Щоб командир мав право застосовувати зброю, треба оголошувати територію зоною бойових дій.
Ви ж бачили, як вони робили – ставили спочатку дітей і жінок, потім бабусь, за ними козаки якісь, а там – вже військові.
Якщо командир застосує зброю і випадкова куля вб’є дитину – він одразу стає злочинцем. Аби тоді оголосили АТО, можливо, ситуація б змінилась.
– Натомість тодішні керівники країни та міноборони кажуть, що, відповідно до статуту, ви мали всі повноваження відкривати вогонь у разі штурму.
– Я чув цю позицію колишнього в.о. адмірала Тенюха. На об’єктах, де люди стояли на варті, вони стріляли на попередження, а не ураження.
Але росіяни і не лізли на ці об’єкти – їх оточили і не давили підвозити воду та харчі.
Ми стояли з 27 лютого по 22 березня, коли нас штурмував спецназ РФ. 28 березня ми вже передислокувалась на материк.
"Нас би всіх розстріляли"
– Відомі кадри, коли ви з прапорами і без зброї йшли на російських солдатів, які блокували аеродром. Чому не взяли автомати і не стріляли?
– Ми думали над цим. У нас було близько 50 пістолетів та 100 автоматів. Мали п’ять радянських бронежилетів та старі залізні шоломи. У нас була рота охорони в тридцять чоловік.
З боку солдатів РФ ми бачили "Тигри", "Мухи", снайперські рушниці та кулемети "Утьос". Це спеціалізована зброя для батальйону спецназу. У нас такого і близько не було.
Керівництво нам казало, що йдуть розмови з РФ про врегулювання ситуації, не провокуйте. Але треба було щось робити, тому ухвалили рішення йти без зброї.
Зранку росіяни усунули підлеглих від виконання обов’язків на аеродромі, тому вирішили ось так їх туди повернути. Ми свого тоді досягли.
Тоді рівень довіри до збройних сил був нульовим. Наша акція дала можливість людям подивитись на армію з нового боку. Можливо, це дало поштовх для формування добровольчих батальйонів.
За місяць облоги в Криму люди зрозуміли, звідки загроза й агресія. До цього багато хто дійсно вірив, що це місцеві люди блокують. Розрахунок був, що ми всі за три дні триколори вивісимо, але цього не сталося.
– Звинувачуєте тодішніх в.о. президента Олександра Турчинов та в.о. міністра оборони Ігоря Тенюха у здачі Криму?
– Я нікого не звинувачую. Часто відтворюю ті події та свої вчинки. Що, якби я дійсно почав стріляти 4 березня? Нас би всіх розстріляли, а всіх собак повісили на мене.
Єдине що можу сказати – мені з 27 лютого не прийшло жодного паперового розпорядження. Зв'язок весь обрубали.
Частини, які мали нас охороняти, лишились у пунктах дислокації, бо так вирішило керівництво. Ці керівники – Ільїн, Єлісєєв, Шакуро, які мали керувати сектором, перейшли на бік Росії.
Я їм постійно намагався доповідати, зв’язувався, а мені або казали, що хворі, або просто не брали трубку.
Спілкувався зі мною тільки командир повітряних сил у Вінниці, але для ухвалення рішень керівництво мало бути в Криму, а тут воно перейшло до противника.
"Основну масу офіцерів переманили обіцянками кращого життя"
– Ви бачили, щоб у вашій частині вже був підготовлений плацдарм, перекуплені офіцери чи щось подібне?
– Шпигунів чи провокаторів у нас не було. Поки 22 березня мене не взяли у полон, я кожен день шикував частину, грав гімн і ми розповідали оперативну інформацію людям. Спілкування із сторонніми особами було обмежене.
З 22 березня, коли мене затримали, російські офіцери спілкувались з особовим складом і за кілька днів основну масу офіцерів переманили обіцянками кращого життя.
– Скільки у вас людей перейшло на бік Росії?
– 38 % вийшло в Україну, інші – залишились.
– Чому не вивели літаки в Україну, аби не дістались Росії?
– Моя частина була на бойовому чергуванні. Щоб її зняти з нього, треба було розпорядження начальника генерального штабу. Ним тоді був адмірал Юрій Ільїн, який перейшов на бік Росії. Все.
Наші бойові літаки, які стояли зі зброєю та ракетами лишились у Криму. Після переговорів ми вивезли 50 одиниць, сім з них вже літають. Хоча вважалося, що це майже металобрухт, у Миколаєві ми їх відновили.
12 літаків, які були готовими до бою, так там і лишились. Офіцери, які перейшли на бік Росії, одразу видали про них інформацію і їх відставили у бік.
– Була інформація, що залишені літаки Росія може використати для провокацій у зоні АТО. Таке допускаєте?
– Такої інформації не маю. Знаю, що ці літаки стоять у чохлах на старому місці й ніхто їх не чіпає.
Якось показали розібраний Міг-29, який везли у Ростові. Я тоді поспілкувався з людьми, з якими підтримую контакт, й мене запевнили, що наші літаки стоять на місці.
– Система розпізнавання "свій-чужий" дозволить відрізнити залишені у Криму літаки від наших у бою?
– Звичайно, система така ж, як і у росіян. В неї періодично вбиваються нові ключі-коди. Тому ці літаки, які нібито можуть використати проти нас, ми одразу зафіксуємо.
"Вони одразу сказали, що є російськими офіцерами ФСБ"
– Фактично вас взяли у полон 22 березня. Хто проводив допити?
– Вони одразу сказали, що є російськими офіцерами ФСБ. Двоє були старшими, ще радянського випуску, ще четверо були молодими.
Всі були у балаклавах, хоча один з них показав обличчя, але його я не впізнав.
Вони доводили мені, що я закінчував радянське училище і давав присягу СРСР. Знали про українські злидні, але грошей не пропонували, давали переважно на ідеологію – велич Росії і її авіації.
Я в авіації 26 років і добре знаю її стан у Росії, тому чути їхні слова було смішно. Іноді навіть доводив їм, що насправді дещо не так, як вони розповідають.
– До вас ставились коректно?
– Так. Допити фільмувались. Вони хотіли переманити на свій бік. Після кількох годин допитів мене відправили у камеру і протягом крайніх двох діб не давали спати.
Мені погрожували, що їхня прокуратура висуне мені звинувачення у недозволених методах ведення війни. На третій день до камери прийшов офіцер Чорноморського флоту РФ й сказав, що йому доручено вивезти мене на Чонгар.
– На час анексії наскільки різнилися зарплати українських та російських військових?
– У 4-5 разів. Треба враховувати, що у російських військових у Криму був коефіцієнт 1,2 порівняно з тими, хто служив у самій Росії, адже у Криму була закордонна база.
Суттєве збільшення платні – у три рази – російським військовослужбовцям провели в 2012 році, коли Володимир Путін знову став президентом.
Вже зараз можна здогадуватись, що це була частина плану з підготовки усіх цих подій. Військові двох країн дружили, образ ворога не поширювався на російських колег.
– Як змінились зарплати після анексії?
– Російським військовим зменшили платню, адже вони ніби служать в Росії. Зростання цін на все суттєво знівелював різницю у зарплатах, які були ще рік тому.
– Вам відома доля ваших колишніх підлеглих, які перейшли на бік Росії?
– Потихеньку їх переводять на територію Росії. При цьому розводять по одному в частину, щоб не спілкуватись. З нашого льотного складу в Криму лишились 10 чоловік, їх спочатку в Ростов відправили, а звідти розводять у різні регіони.
При цьому в 2014 році жодного з них не допустили до польотів.
– Як ви з ними спілкуєтесь?
– З ними ніяк – вони зрадники. Спілкуюсь через третіх осіб. У багатьох в Криму рожеві окуляри зникають, вони розуміють, що Крим жив на дотаціях.
Але відкрито про це мало говорять – ситуація там дуже важка, всі бояться шпигунів, прослуховування і наклепів.
"Систему керівництва сухопутних військ знищили у 2013 році"
– Ви погоджуєтесь, що українська армія інтенсивно розвалювалась в 2010-2014 роках, чи виокремлювати період правління Віктора Януковича не варто?
– Армія з 1992 року була в процесі реформування, а фінансування було мінімальне. Йшло скорочення складу та озброєнь.
Єдине, що на березень 2014 року прибиралися управлінські структури української авіації, а систему керівництва сухопутних військ майже повністю знищили у 2013 році.
Розформовували штаби і вибивали управлінські одиниці, які мали бути відповідальними за окремі сектори.
– Ви бачите зміни у ставленні до армії з боку держави?
– Змінилось ставлення суспільства, нас дуже добре зустріли у Миколаєві.
Також за останні 7-8 місяців на авіацію пішло фінансування, збільшилось навантаження на особовий склад, йде ремонт великої кількості техніки, є паливо і забезпечення для вильотів та тренувань.
– Яка зарплатня у офіцерів авіачастин?
– У середньому близько 6 тисяч гривень. Особливого підвищення немає, але учасникам АТО і тим, хто здійснювали розвідувальні польоти, доплачували.
"Образ ворога не асоціювався з росіянами"
– На що здатна українська авіація у випадку відкритого конфлікту з Росією?
– Військовослужбовці нашої частини та інших брали участь в АТО й вже морально готові до застосування зброї. Це найважливіше, адже дуже важко переступити Рубікон стрільби на ураження.
Образ ворога у нас не асоціювався з росіянами. Зараз бійці до цього готові, рік тому цього не розуміли і не сприймали. Армія не бачила в росіянах агресора, за рік ситуація змінилась кардинально.
– Наскільки ефективно діє генштаб в умовах АТО?
– Не буду про це говорити. Скажу так: системних помилок там немає. Йде війна, ми вчимося воювати. Росія за останні двадцять років провела багато військових операцій, їхня армія постійно воювала.
– Ви командували авіаційною частиною, а зараз перейшли до Ради. Бачите сенс у цій роботі, не розчарувалися?
– Кілька місяців ще не показові. У нас сформувався цікавий комітет з нацбезпеки та оборони: військові, комбати та аналітики.
Можу сказати, що комітет впливає на ситуацію, отримуємо всю інформацію. Тому сказати, що робота у нас беззмістовна, не можу.
– Як вдається жити на зарплатню у 6,5 тисяч гривень?
– Важко. Є компенсація на житло, що дає можливість існувати. Я переїхав до Києва з дружиною, тому знімаємо квартиру.
Як військовий я жив і на 20 доларів на місяць. Інколи навіть моя мама допомагає фінансово.
