Цього тижня Україна згадує заморених голодом. У минулому столітті вона пережила відразу три голодомори: у 21-23 роках, 32-33-му та 46-47-му. Найбільш масовим і жорстоким історики називають голодомор 30-их років. Усього за 500 днів Україна втратила чверть свого населення. Це за приблизними підрахунками дослідників. Точної цифри навіть 78 років потому немає. Каральні органи СРСР всі злочини старанно приховували. Жодних системних архівів про ті страшні 17 місяців не лишилося. Щороку меншає і свідків цієї чорної сторінки історії України. Вікторія Курченко зустрілася з тими, хто зумів пережити безхліб’я. Життєва правда голодомору – у її спеціальному репортажі.
У сім’ї Ольги Максимівни до хліба особливе ставлення. Він завжди має бути в хаті. Як і недоторканий запас круп, солі та сірників.
Ольга Саєнко, свідок Голодомору: «Запас повинен бути – такий закон життя».
Цей закон життя бабуся засвоїла ще 78 літ тому. У 32-му їй було всього три рочки. Але той час вона і досі пам’ятає чи не похвилинно. Ольга Максимівна з родини так званих «куркулів». Згадує: батько був дуже роботящим. Мав в обробітку 4 десятини землі, пару коней і вітровий млин. Той рік, каже бабуся, був навіть урожайнішим за 31-ий. Та в селян усе, за вказівкою Кремля, відібрали на хлібозаготівлі.
Ольга Саєнко, свідок Голодомору: «Прийшли забирати хліб, усе забрали, все вигребли. І в печі подивилися. І вигнали з хати. Спитали батька, чи буде йти до колгоспу, він сказав: «Ні, не буду». То вигнали з хати, забили вікна й двері».
Де житиме багатодітна родина та що їстиме, тодішню владу не цікавило. Вона була безжальною навіть до незаможників.
Ольга Саєнко, свідок Голодомору: «Качани з кукурудзи товкли у ступі, додавали полову просяну, краще гречану, бо поживніша. Сестра старша ввечері поставить драбину, а горобці посідають під стріху, а дахи тоді були не із шиферу, як зараз, а солом’яні, і в гніздах нишпорить. Наловить горобців, попатрає та смажить».
Люди від голоду, згадує бабуся, втрачали глузд. Вони марили їжею і вдень, і вночі. І смерть тоді була буденністю.
Марія Синицька, свідок Голодомору: «Боже, що робилося… Застелена дорога… Не можна пройти, такого народа лежало мертвих. Особливо діточок так багато було…»
Навіть за день прибирати тіла не встигали, згадує Марія Миколаївна. Вона в голод втратила матір. А батька, як тоді часто бувало, заслали на Північ. Селом, каже бабуся, їздили вози та збирали небіжчиків. Та до них часто потрапляли і живі люди, опухлі з голоду. У 32-33-му померлих ховали тихо і без почестей. Щоб світ не знав. Заморених голодом звозили до великих ям. Подекуди навіть спалювали.
За 500 днів без кусня хліба на Черкащині загинуло понад 300 тисяч людей. А це вдвоє більше, аніж у роки Великої Вітчизняної війни.
Петро Жук, керівник редакційно-видавничої групи Черкаської ОДА: «Наприклад, у Сахнівці загинуло під час війни близько 200 людей, від голодомору – більше 1000. У Вергунах Черкаського району під час війни – більше 300 людей, а загинуло від голоду більше 1000».
Петро Жук ось уже два десятки років досліджує голодомор. Каже: каральні органи СРСР всі злочини старанно приховували. Жодних системних архівів про ті страшні 17 місяців не лишилося. Навіть у свідоцтвах про смерть у ті часи було заборонено писати, що через голод.
Петро Жук, керівник редакційно-видавничої групи Черкаської ОДА: «Основною метою голодомору було прагнення приборкати непокірних, по-перше. По-друге, це привчити підкорятися владі без усяких питань. Голодна людина завжди буде підкорятися волі свого зверхника».
А це, за словами дослідників, і було потрібно Сталіну. Він не бачив Союзу без плодючих українських земель.
Натепер майже півтори сотні країн світу визнали Голодомор геноцидом українського народу. Торік суд Києва назвав винним у цьому сімох керівників більшовицького тоталітарного режиму. А в країні і досі точаться суперечки. Ті, хто бачив смерть від безхліб’я і кого страх голоду переслідує все життя, вважають це наругою над пам’яттю загиблих.
Ольга Саєнко, свідок Голодомору: «Пече душу образа, коли нині від влади чуєш слова, що це була просто трагедія, що такого голоду не було, що це неправда. Якби вони бачили очі матерів, налиті кров’ю від сліз і болю, що вони дали дитині життя, але не мають крихти хліба врятувати це життя».
Вікторія Курченко, кореспондент: «Найстрашнішою була весна 1933-го. Тоді в Україні від голоду помирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, 25 тисяч – щодня. Ми не маємо права забувати цю трагедію українського народу. Цієї суботи запаліть свічку пам’яті у своєму вікні».
P.S. І у продовження теми. Понад 70 % наших інтернет-глядачів і зараз обмежують себе в їжі. Вони не купують делікатеси, м’ясо, рибу та молочні продукти. Такі результати опитування на ВІККівському сайті. У той же час щоп’ятий респондент зазначив, що їжа – це єдине, на чому він не економить. І лише 6% опитаних ні в чому собі не відмовляють. Ось такі результаті на цю хвилину.
