Ця п’ятірка дерев Черкащини мають наукове, культурне й естетичне значення. Як повідомляє видання "Дзвін", ці черкаські дерева – пам’ятки природи та історії.
1. Дуб Залізняка (хутір Буда, Чигиринський район)
Мабуть, найвідоміше, і точно найбільше дерево в області. Народні перекази свідчать, що під кроною цього дуба любив відпочивати ватажок Коліївщини Максим Залізняк. Сьогодні вік дерева перевищує 1100 років, висота 24 метри, а обхват стовбура 9 метрів. Дуб Залізняка вважають "патріархом" українських лісів, а також називають молодшим братом дуба Робіна Гуда із Шервудського лісу, хоча наше дерево є старшим за англійське. Дуб-патріарх із-за свого поважного віку вже не має жолудів, він також пережив вже 6 ударів блискавки.
До дуба не перестають їхати туристи, кілька років тому дерево було огороджено парканом, встановлено відео нагляд. Адже побутує повір’я, що потрібно доторкнутися до дуба і постояти так кілька хвилин, він наповнює енергією, дарує силу і мудрість.
З 1972 р. дуб як ботанічний релікт має статус державної пам’ятки місцевого значення. Дуб входить до десяти найбільших дерев в Європі. З 2010 р. він – одне з 17 Національних дерев України. Старий дуб вже давно не в ідеальному стані, він поступово всихає. Вже більш ніж 30 років це дерево підживлюють прадавніми методами – закопують мертвих корів чи коней. Так було і в 1997-1998 рр., коли дерево знову почало висихати. З метою врятування дерева ученими було зроблено кілька отворів, через які закачали спеціальні добрива, а також було закопано кілька мертвих корів. Цим способом оздоровилась коренева система дуба, а сам процес "омертвіння" призупинився. Опікуються деревом працівники Національного історико-культурного заповідника "Чигирин".
2. Липа Максимовича (с. Богуславець, Золотоніський район)
Неподалік від місця садиби М.О. Максимовича, відомого вченого – енциклопедиста, першого ректора Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка у с. Богуславець росте липа, її висота 17-20 метрів, ширина крони 15-20 метрів, діаметр 1.10-1.20 метрів. Щороку липа цвіте, чаруючи своєю величчю і красою, наповнюючи повітря пахощами. З переказів старожителів села ми дізнаємося, що їй більше 300 років. "Липа Максимовича" – так називають її люди.
Наш земляк, член спілки письменників України Іван Дробний у своїй статті "На світанковій землі Михайла Максимовича" пише: "В кінці вулиці є стара, не менш як трьохсотрічна величезна липа. Вона, виходить, уже була великою, як тут ріс Михайлик Максимович. Підійшов до неї, аж дух перехопило – таке величезне враження. Унизу і аж ген-ген десь у горі, мов окремі дерева повиростали зі стовбура. На них квіту, як у маю груш. Боже, яке життя бачила ця деревина і скільки людей побувало під нею, відпочиваючи в її густому затінку. Дуже ймовірно, що хлопчик Михайлик бігав під нею, а, може й забирався у її запашну крону, як ота синичка".
Липа Максимовича – пам’ятка природи місцевого значення. У шкільному музеї Михайла Максимовича є магнітофонна плівка спогадів старожила села (нині покійного) О.М.Скрипника, з вуст свого діда він свідчив про могутню липу, яка в ті часи і до цих пір квітує.
3. Дуб Шевченка (с. Будище, Звенигородського району)
У селі Будище Звенигородського району за ставком ставком у яблуневого саду Шевченківського сільськогосподарського технікуму (колишній маєток пана Енгельгардта), росте дуб, який називають Шевченковим.
Обхват стовбура дерева – 8,50 м. , висота 20 м. , вік понад 1000 років. ). Дуб є живим свідком молодого Т. Шевченка, коли той служив козачком у пана Енгельгардта. За переказами, в дуплі дерева Тарас ховав свої малюнки. Неперевідна життєдайна енергетика, що струменить з величних велетнів, передалася юному Шевченкові. Тут він вперше відчув напругу тисячоліть, під могутніми плечима віковічних велетів часто знаходив прихисток.
Дерево перебуває у вкрай поганому стані — в ньому кілька великих дупел, недавно впала на землю величезна гілка дерева, вирвавши шматок серцевини зі стовбура, дерево хворіє і всихає.
У 2010 році Дуби Тараса Шевченка стали призерами Всеукраїнського конкурсу "Національне дерево України", посівши 2 місце в номінації "Меморіальне дерево України". Свідоцтво видано Звенигородській районній раді.
4. Сосна Гоголя (с. Прохорівка, Канівський район)
На Михайловій горі в селі Прохорівка, є місце, з якого відкривається неймовірно красивий краєвид на Дніпро. Там, майже перед самою прірвою, на відстані 20-30 метрів одне від одного стоять два старезних і величезних дерева – сосна і дуб. Сосну називають Сосною Гоголя, а дуб Дубом Шевченка, бо саме сидячи під цими деревами, вони писали свої шедеври.
Саме перебуваючи у Прохорівці Гоголь почув від місцевих оповідь про панночку-відьму, яка-нібито ще за козацьких часів жила в цьому селі. Але не тільки в цьому зв’язок між селом і творчістю Гоголя. "Вій", по-суті, писався з натури, у творі мова йде саме про Прохорівку . Більше того церква, в якій за сюжетом "Вія" Хома малював магічне коло, проіснувала аж до другої половини минулого століття (церква будувалася ще козаками, була дерев"яною і святі навіть у ній були намальовані з оселедцями). І ще… на сільському кладовищі (там є поховання, яким під 300 років і більше) є місце, де стоїть великий чорний валун. Є версія, що саме тут і похована та панночка.
На жаль, декілька років тому дерево всохло.
5. Дерево кохання (дорога до с. Мошни, Черкаський район)
Поблизу річки Ірдинки неподалік Мошен Черкаського району ростуть вільха і дуб з одного кореня. Місцеві кажуть, що під час війни партизани, хлопець і дівчина підірвали себе гранатою, щоб не здатися в полон ворогові.
Серед жителів Черкаського району також побутує інша легенда, на цьому місці, зупинилися закохані козак та його наречена. Вони тікали від татар і, аби не потрапити у ворожий полон, скам’яніли тут навіки. Правда, ця легенда навіть умовно не може претендувати на правду, адже дерево досить молоде.
Нині це місце є паломництвом молодят. Вони в’яжуть на дереві стрічку або підв"язку нареченої, щоб сім’я була міцною.
Фото із видання "Дзвін"