Відома українська письменниця Марія Морозенко, яка тривалий час проживала і навчалася в Черкасах, активно допомагає бійцям, що воюють на Сході. Авторка історичних творів "Великий характерник Іван Сірко", "Князь Святослав", а також кількох поетичних збірок і низки дитячих казок, нині надає адресну допомогу солдатам і відправляє кошти волонтерським службам.
Про це, а також про свою життєву сторінку, пов’язану з Черкасами, письменниця розповіла в інтерв’ю vikka.ua.
"1 грудня (2013 року – ред.), після побиття студентів на Майдані, на Михайлівській площі висловила публічно протест проти свавілля влади, – говорить Морозенко. – Наступним моїм кроком стало зняття дилогії про Івана Сірка зі списку творів-претендентів на премію Лесі Українки. Подавало книгу на премію "Видавництво Старого Лева" дещо раніше. Але я не могла собі дозволити взяти премію з рук Азарова чи отримати її від інших представників злочинного Кабміну. Прикро все-таки, що літературна премія імені Лесі Українки співвідносна з урядовцями".
– Чи долучаєтесь якось зараз до боротьби? Чи підтримуєте воїнів на Сході?
– Так, і щоразу думаю, що роблю замало. Надаю адресну допомогу солдатам і відправляю безпосередньо кошти волонтерським службам. Воює нині мій племінник, а разом із ним хлопці з мого рідного села. Надсилаю необхідні речі Новою Поштою.Разом із дітками в бібліотеці імені В. Чапаєва та у Музеї книги і друкарства (м. Київ – ред.) малювали символічні долоньки миру для воїнів.
kievchaplib.blogspot.com
Коли наші рідні солдати були у селі Степанівка (поблизу Іловайська Донецької області – ред.), найважчі дні переживали вони там, а ми – тут. У хлопців не було коштів на дзвінки, робила поповнення деяких мобільних телефонів, просила, щоб телефонували рідним. Але ж дехто й востаннє спілкувався з ріднею. Вбито було там багатьох, багато наших потрапили у полон, де перебувають і нині. Саме ж село стерте з лиця землі…
Окрема допомога важить багато. А іще більше – гуртова підтримка. Вдячна колективу Національного музею літератури України за підтримку ідеї – проведення благодійної акції "На цій землі нас не здолати", виручені від якої кошти (близько 15 тисяч гривень) направлено на допомогу українським бійцям у зоні антитерористичної операції. Частину зібраних на акції книжок, у свою чергу, відправлено у дитбудинки Слов’янська.
УНН
Втім, не хочу детально акцентувати увагу на усьому цьому, адже це обов’язок честі кожного українця допомагати нашим воїнам. Скажу тільки те, що не варто забувати й про зброю-слово, відтак і мої вірші, народжені спалахом Революції Гідності, є в збірниках "Говорить Майдан", "Небесна Сотня"…
– Відомо, що ви навчалися в Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького. Чи залишились там друзі? Чи часто приїжджаєте в Черкаси?
– Люблю Черкаси. Тут багато світлого і особливого. Тут жила, коли приїздила на чергову сесію. Тут проживають мої дорогі студентські подруги – Оля Магльована, Інна Лисяна. Тут (в університеті) викладають чудові науковці – Лідія Іванівна Кавун, Зоя Миколаївна Денисенко, Ігор Іванович Погрібний, Оксана Володимирівна Іванченко, від яких переймала любов до мови і літератури. Завдячуючи навчанню, стала ближчою мені Черкащина, звідки родом мій чоловік, і де зросла духовно я сама.
– Що пам’ятаєте з навчальних років? Якісь цікаві моменти…
– Було таке, що за крок до захисту дипломної роботи могла б не закінчити ВНЗ. Коли писала дипломну, несподівано мені призначили іншого наукового керівника, ректора університету. І от на передзахисті шанований професор заявив, що моя робота написана на замовлення, бо чомусь уже майже готова робота, і "студентка навіть не консультувалась зі своїм керівником щодо теми". Мовляв, вибрала собі тему роботи сама і викупила готову.
Звісно, це обурило мене, бо консультувалась по темі з попереднім науковим керівником Лідією Іванівною Кавун не раз уже. І от я заявила, що готова захищатися хоч зараз. У відповідь почула: "За таке ставлять двійки і без зайвих дискусій". І я, закипівши, мало не грюкнула дверима. Але порятувала ситуацію Лідія Іванівна. Взявши слово, підтримала мене. Забігаючи наперед скажу, що захистила дипломну роботу на відмінно.
Із цікавого на курсі було й те, що моя однокурсниця Вікторія Бондарець фактично на заняттях народила хлопчика. Ми займались у другу зміну, і от під вечір у моєї товаришки, з якою ми пізніше жили на спільній квартирі, відійшли води. Так народився на світ маленький Коля…
У нас багато було світлих і складних моментів. Наша група була сильною і дружною. Пригадую, наші розмови біля Дніпра, прогулянки Черкасами, святкування визначних подій і днів народжень, вручення дипломів. То чудові світлі спомини.
– Яке місце є вашим улюбленим у Черкасах?
– У Черкасах є особлива вражаюча красою місцина – берегова смуга Дніпра із золотистими піщаними пляжами. Можна годинами дивитись на широке роздолля води, що торкається неба, слухати тихий плюскіт річкових хвиль. Гарною місциною є й Долина Троянд. А іще, я любила прогулюватися черкаськими вуличками, мені подобається, що поряд із новими багатоповерхівками збережено лице міста давніх часів – тут є досі неймовірно красиві старосвітські будинки з дерев'яними фронтонами та різьбленими дверима. Словом, місто Черкаси має своє неповторно-прекрасне лице, в яке неможливо не закохатися.
– Чи є у вас твори, де згадуються Черкаси? Чи є прототипи героїв серед черкаських друзів, викладачів?
– Колись у дорозі з Києва на Черкаси написала такі ось рядки:
У сяйві ранку хвилі, мов дельфіни,
У відблиску сліпучої краси –
І котяться, і піняться, і линуть
До берегів піщаної коси…
Це ми проїздили черкаський міст через Дніпро. То навіялось саме там. Є вірш і про Черкаси. Шкільного рівня, написаний на першому курсі університету. Втім, ось ці рядки народилися у мить щирого захоплення містом:
Черкаси вільно дихають, розкуто,
Під сонцем, що всміхається згори.
Які чудові у Черкасах люди!
Які прекрасні вулички й двори…
А от щодо прототипів… Загалом, певні риси яскравих людей змальовую у своїх творах. Гадаю, у моїй творчості друзі-черкащани віднайдуть і себе.
visnik-press.com.ua
– Над чим нині працюєте, що останнє вдалося видати?
– Цього року вийшла у світ моя "Чарівна азбука". Видало її тернопільське видавництво "Навчальна книга – Богдан". Як на мене, у цій книжечці на 88 сторінок зібрано майже все найкраще, що я написала для дітей упродовж двох десятків літ. Щоправда, зараз для маленьких діток не пишу, але оскільки працюю зі старшими творчими дітьми, саме цей досвід спонукав написати психологічну повість для підлітків. Втім, це нова сторінка творчості, а якою вона буде в подальшому, покаже час.
– Кого, на вашу думку, варто прочитати?
– Умене широке коло улюблених авторів. Але дозволю собі виокремитивиключно сучасних українських – Ліну Костенко, Володимира Лиса, Василя Шкляра, Валерія Шевчука, Маріанну Кіяновську, Марію Матіос, Оксану Забужко… Із дитячих авторів подобається, як пишуть: Всеволод Нестайко (світлої пам’яті), Володимир Рутківський, Мар’яна Савка, Олександр Дерманський, Сашко Гаврош, Зірка Мензатюк, Іван Андрусяк, Надія Гуменюк, Сергій Оксеник, Григорій Фалькович.
Довідка: Марія Морозенко – літературний редактор, керівник та ведуча культурологічної студії "Духовність української родини" при Національному музеї літератури. Авторкадвох поетичних збірок, історичної поеми "Княгиня Ольга", а також драм "Марія Магдалина", "Вічність", "Князь Святослав".
Також вона написала дитячі казки"Про країну ласунів", навчальні серії"Хто це?", "Що це?", віршовані казки"У зеленому ярочку", "Незвичайні пригоди Чока…", літературний переказ казки "Дванадцять місяців". Її рукопис повісті "Великий характерник Іван Сірко" здобув перемогу в конкурсі "Українська сила".
Юлія Руденко, для vikka.ua
