Жити, щоб пам’ятати. Близько чотирьох сотень свічок запалили черкащани у пам’ять жертв Голодомору. Тоді ж розгорнули 40-метровий стяг України. Так символічно пом’янули заморених голодом у 32-33 роках земляків. Згадували полеглих цілими сім’ями. Бачили все – наші кореспонденти.
Спогад – як страх, забуття – як ліки. 75-річного Миколу Гавриловича страх голоду не залишає дотепер. На початку тридцятих він втратив найближчих.
Микола Гаврилович, житель м. Черкаси: "Батькові 15 років, братові – 13-ть років. Помер у 32-му році батько Мединський Антон, а в 33-му році померла бабуся".
Не обійшла голодна смерть і родину Катерини Степанівни. Події 32-33 років забрали у неї двох дядьків. Про них вона знає лише зі спогадів батька. Найболючіше, каже, вкарбувалося в пам’яті на все життя.
Катерина Степанівна, жителька м. Черкаси: "Такі пухлі лежали. Приповзли до криниці, щоб напитися води і повмирали. Один взявся за спориш, а один клубочком і все".
Зі стягом у руках та жалем у серці. Так вшанувати заморених голодом на Театральну прийшли місцеві активісти. 40-метрове полотно пронесли повз все місто. Потому схилили голови в молитві за полеглими. Лише на Черкащині Голодомор забрав понад триста тисяч життів, кажуть активісти. Усього за сімнадцять місяців – з квітня тридцять другого до листопада тридцять третього – від голоду в Україні померли мільйони людей. Щоденно країна втрачала по 25 тисяч життів. Жодне, кажуть місцеві активісти, не має бути забутим.
Даниїл Майоров, координаційна рада сил Майдану Черкащини: "Дуже важливо, щоб кожен українець розумів, що відбувалося. Не просто запалив свічку але розумів, чому він це робить і свідомо підходив до вшанування пам’яті цих людей загиблих".
Заморених голодом та людською жорстокістю тут згадують символічно – окрайцем хліба та сотнями свічок. Кожна символізує втрачене життя та пам'ять про чорну сторінку історії.
