102 роки тому було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
22 січня у Черкасах відбулося покладання квітів до пам’ятника «Борцям за волю України». Представники обласної та міської влади, військові та освітні делегації вшанували пам’ять поборників соборності та незалежності України, інформує Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА.
Свято Дня Соборності походить з 1919 року, коли на Софійському майдані у Києві було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.
Хто творив і творить незалежність на Черкащині? В Управлінні розповіли про учасників культурологічного товариства «Заповіт», які пробуджували приспану національну свідомість серед черкащан.
Як громадська організація товариство було зареєстровано 8 грудня 1989 року. Тоді воно налічувало більше 100 членів. Засідання проходили щочетверга у підвальному приміщенні під музеєм «Кобзаря».
Учасники «Заповіту» проводили патріотичні заходи, літературні вечори, історичні й релігієзнавчі лекції. Також поширювали самвидавські часописи, вперше підняли над Черкасами блакитно-жовтий стяг.
Про життя та діяльність членів товариства розповідаємо далі.
Шарапа Ольга Михайлівна була ініціаторкою створення музею «Кобзаря» Т.Г. Шевченка і до сьогодні є його завідувачкою. Саме там ще під час будівництва почало формуватися коло національно свідомих жителів міста, які спочатку допомагали у створенні музею, а згодом об’єдналися у товариство «Заповіт». Це був сміливий крок, адже основною метою товариства було заперечення радянських догм та українське національне відродження.
Сама Ольга Михайлівна розмірковує:
«Навіть не уявляю, як би сьогодні жилося інакше – без Незалежності та Соборності України. На жаль, не усі усвідомлюють цінність цих речей, через те і маємо сьогодні такі проблеми в державі. Я ж прийшла до розуміння своєї української ідентичності під час навчання в університеті, у селі, звісно, про такі речі ніхто не говорив. Створення «Заповіту» у Черкасах – це був чіткий прояв української ідентичності до кінця, так важливо було об’єднатися людям із однаковими поглядами».
Андрій Химко (справжнє ім’я Хименко Андрій Іванович) – постать унікальна й багатогранна, з пристрасним серцем патріота рідної землі. Це людина, закохана в історію та культуру нашої України.
Подейкують, що на його становлення вплинув письменник Лесь Гомін та його товариші. Від них юнак одержав перші уроки патріотизму, любові до України, уроки шляхетності, гуманності, доброти.
Під час нацистської окупації Черкас Андрій Химко перебував у підпіллі. Працюючи в редакціях газети «Українська думка» й Черкаської радіостудії, друкував та декламував свої вірші під псевдонімом Андрій Чорний, гуртував навколо себе патріотичні українські сили. Його засудили за «співпрацю з німцями і націоналізм» до 10 років сталінських таборів і 5 років заслання як націоналіста.
Під час заслання активно писав і перекладав, але більшість чернеток його творів, зокрема й повість «Іван Сірко», були вилучені й додані до слідчої справи.
Наприкінці 80-х років розпочався новий етап боротьби за незалежність України. Андрій Химко брав активну участь у засіданнях «Заповіту», неодноразово допомагав корисними порадами.
Пам’ятаймо його пророчі слова: «Ніколи не кажіть «на Україні», а тільки «в Україні». Україна – держава, а не якась там географічна територія».
Земний шлях Василя Захарченка розпочався 13 січня 1936 року неподалік Полтави, на хуторі Гутирівка. Крізь усе життя проніс він щиру любов до Полтавщини, хоч більшу частину свого життя провів у Шевченковім краї, до якого ставився не з меншою любов’ю. Виходець із простої селянської родини, народжений у середині 1930-х, майбутній письменник зберіг у душі генетичну пам’ять про голодомори й лихоліття війни, репресії щодо людей і гоніння на все українське, аби згодом перелити народний біль і гнів на сторінки своїх талановитих творів – новел, оповідань, повістей і романів.
Своїми творами «У п’ятницю після обід», «Велика Ведмедиця», «Ярмарок», «Клекіт старого лелеки» (кращий роман 1989 p.), «Брат милосердний», «Мобілізовані» Василь Захарченко утвердився як талановитий письменник-гуманіст і письменник глибинно національний, із душі якого ніякі репресії не витравили щирих синівських почуттів до України.
Подвижницька життєва позиція та плідна творча праця письменника були відзначені орденом «За заслуги» III ступеня, церковним орденом Св. Володимира, він став заслуженим працівником культури України. Почесний громадянин Черкас.
Василя Івановича часто зустрічали на державницьких мітингах і майданах, у шкільних і вишівських аудиторіях, у бібліотеках, де він щедро ділився багатим житейським досвідом і мудрістю.
Василь Захарченко належить до покоління шістдесятників, яке справило великий вплив на самоусвідомлення українців, зробило утопію самостійної України реальністю.
Теліженко Микола Матвійович – український скульптор, графік, геральдист, Заслужений художник України. Народився 16 березня 1951 р. у місті Звенигородка Черкаської області.
Українська тематика є наскрізною для творчості Миколи Теліженка, яку він висвітлює палко й натхненно.
«Для мене головне Україна – чи це будуть легенди, чи це будуть думи, чи козацька тематика. Україна – в серці і назавжди», – зазначає художник.
Микола Теліженко є автором гербів Черкащини, Звенигородки, Кам’янки і деяких районів області. У співавторстві з Данилом Нарбутом він створив ескізи й картони парадних геральдичних прапорів міста Черкаси, міста Чигирин тощо.
Безумовно, уся творчість Миколи Теліженка глибоко закорінена в національну традицію, пройнята національним духом, могутньою національною ідеєю. Утім, його творчий доробок цікавий як українцю, так і культурній спільноті світу.
«Незалежність – це подих повітря на повні груди, це втілення нереалізованих думок. Це продовження пісні предків. Це Україна «від Сяну до Дону». Це моя Батьківщина без ката, без пана, без олігарха. Це мистецький простір без вождів, а з національними героями», – зазначає Микола Теліженко.
Теліженко Олександра Василівна – майстер декоративного мистецтва, модельєр, Заслужений художник України. Має відзнаку «Жінка Третього Тисячоліття». Нагороджена Орденом Княгині Ольги III ступеня.
Вишивка є основою творчості Олександри Теліженко. Щире захоплення народним вбранням і вишитими рушниками привело художницю у 1993 р. до створення власного приватного науково-творчого виробничого підприємства, яке спеціалізується на художній вишивці. ЇЇ творча майстерня 25 років працює над створенням мистецьких виробів, оздоблених ручною та машинною вишивкою, які демонструють глибинну українську традицію, втілену у сучасних творах.
Вважаючи своєю життєвою місією плекання українського рушника, Олександра Василівна присвятила його вивченню та популяризації практично все своє активне творче життя.
У візерунках, народних піснях, легендах, запевняє пані Олександра, генетичний код українського етносу, концепція світогляду та мудрість поколінь.
«Для мене незалежність України – це коли вона очиститься не лише від зовнішніх, але й від внутрішніх ворогів, виплекає в собі справжнього Українця-патріота і справжню Національну еліту, які стануть матеріально і духовно власниками колосальних багатств Землі і Надр українських, усвідомлять світову цінність нашої справжньої Історії і Культури, їх глибин і перспектив, стануть чесно боронити їх і розвивати. Я вірю в розквіт України!» – зазначає Олександра Теліженко.
Як повідомляв сайт vikka.ua, найближчою весною в італійській Флоренції має постати пам’ятник Тарасові Шевченку.
