Вони не знають, як жити далі… Їм не потрібен діагноз і лікування. Це вже позаду. Вони знають, скільки їм відміряно земного життя… Вони терплять біль… аж доти, доки не отримають знеболювальне… Аж доти, доки не дійдуть до кінця… Це люди з невиліковними хворобами. І таких в Україні близько півмільйона. У Черкасах – три тисячі. Проблему допомоги приреченим пацієнтам першою обговорили під час круглого столу черкаські медики.
Хоспіс – це лікарня. Утім, допомогу надає не лише медичну. Комплексну турботу про важкохворих називають паліативною. Вона дозволяє покращити якість життя людей із невиліковними хворобами та допомогти їхнім близьким. Сьогодні таку специфічну допомогу отримують і в Черкасах, утім для цього виділено усього 10 ліжок. Онкохворі, діабетики, хворі на туберкульоз та СНІД, самотні та літні – їхніми проблемами нині переймаються переважно благодійні та громадські організації. Лікарі наполягають: наболіле питання необхідно вирішувати. І вже на рівні влади, державної та місцевої. Достукатися до чиновників вдалося 2007-го, коли в місті створили координаційну раду при департаменті охорони здоров’я міськвиконкому. Утім, далі вирішення питання так і не просунулося.
Створити такий заклад, зазначають присутні, – надзвичайно складно. Потрібне не лише приміщення та матеріально-технічна база, а й спеціалісти з надання паліативної допомоги. Утім, Житомир, Івано-Франківськ, Київ, Луцьк, Миколаїв, Львів, Рівне, Харків та Хмельницький такі проекти вже реалізували.
Головна проблема невирішених питань медичної галузі, переконані учасники зібрання, – це традиція протистояння між міською і обласною гілками влади, яка триває ще з часів мера Олійника.
Сьогодні лікарі серйозно налаштовані на проведення реформи галузі охорони здоров’я на місцевому рівні. Навіть, якщо держава не робитиме рішучих кроків у цьому напрямі, розподіляти кошти та оптимізувати діяльність лікувальних закладів можна. Головне, як і у будь-якій справі, діяти за принципами менеджменту.
Так, необхідно наблизити первинну медичну допомогу до людей, оптимізувати ліжковий фонд, відкрити амбулаторії сімейної медицини, змінити принцип фінансування, створити у місті центральну лабораторію.
Крім того, варто брати активну участь у пілотних проектах. Так, нині місто претендує на грант проекту Міжнародного валютного фонду щодо реформування галузі. Підтримує ініціативу лікарів і нова влада.
Ідею перетворення медичних закладів на комунальні підприємства лікарі не підтримують. Говорять, варто шукати інші шляхи покращення їхньої роботи. Приміром, якщо і передавати обтяжливі для міського бюджету заклади у приватну власність, то на вигідних умовах і не на шкоду пацієнтам.
Багато проблем у медиків накопичилося за останні роки. Вони донині наростають, немов снігова куля. Лікарі мріють про сучасний, організований рівень надання медичних послуг, ось тільки надавати їх скоро буде нікому.
У третій поліклініці справи ще гірші: дільниць там удвічі більше, ніж терапевтів. Воно й не дивно: зарплатня та соціальні гарантії працівників галузі мізерні. Світло в кінці тунелю, говорять медики, з’явиться разом зі страховою медициною.