На зміну Дню всіх закоханих, прийшов День закоханих у життя. Уже дев’ятий рік поспіль 15 лютого присвячують дітям, хворим на рак. Так вирішили ще у 2001 році учасники міжнародної конференції в Люксембурзі. Натепер онкологічні хвороби посідають друге місце серед причин дитячої смертності. Щороку на рак занедужують до сорока маленьких черкащан. Третина програє двобій за життя. Лікарі кажуть: пацієнти до них потрапляють здебільшого запізно. Чому – розповість Вікторія Курченко.
Боротьба за життя тут не припиняється ні на мить. Хоч пацієнти маленькі – проблеми в них зовсім недитячі.
Маленька Настуся в Центрі дитячої онкології та гематології вже третій місяць. У трирічної дівчинки – рак крові. Лікарі кажуть: шанси на одужання в неї великі. Бо недугу виявили на ранній стадії. Та приклад Настусі – радше виняток, аніж правило. Здебільшого діти сюди потрапляють вже в тяжкому стані.
Ірина Іванова, завідувачка Центру дитячої онкології та гематології: «В районах в основном нет узких специалистов, например, детского лора. В основном эти узкие специалисты имеют образование терапевтическое (взрослое), хирургов и совмещают, осматривают детей по совместительству».
Таким лікарям, пояснює Ірина Іванова, бракує знань із дитячої онкології. Півторарічному Артемкові в його рідному Монастирищі три місяці не могли поставити діагноз.
Любов Бондар, бабуся: «Дитинка стала шкутильгати на ліву ніжку. Звернулися до своїх лікарів. Нам так лікарі нічого не сказали Ми вирішили, що значить треба до бабки йти. Бабка нам трохи управила, але вийшло не так, як треба…»
Костоправ усе ускладнив – переламав Артему шийку стегна. Як потім скажуть онкологи, в тому місці був метастаз пухлини. Але травматолог наклав гіпс. І лише коли за місяць його зняв, зрозумів: щось не так – кістки не зрослися. На той час на тілі хлопчика вже з’явилися гулі. Вирок фахівців – нейробластома четвертої стадії.
Ірина Іванова, завідувачка Центру дитячої онкології та гематології: «При самих хороших, благоприятных течениях и при самом адекватном и хорошем ответе на лечение, у него только 20 % шансов выжить после такой поздней диагностики».
Пізно діагностували хворобу й маленькій Наталці.
Наталія Ковтун, мама: «Спочатку ми потрапили з запаленням легенів. У легені набиралася рідина. Нам ставили дренаж. Потім лежали в обласній лікарні в реанімації. Потом нас переправили на Київ».
Там хворобу нарешті роздивилися, утім дорогоцінний час уже втрачений. Випадків, коли дитину лікують від чого завгодно, замість того, щоб відправити на додаткове обстеження, лікар із понад тридцятирічним досвідом бачила чимало. Ірина Іванова розповідає: онкохвороби – підступні, симптоми схожі на інші недуги. Пильнувати будь-які зміни у самопочутті дитини мають і батьки, і медики.
Ірина Іванова, завідувачка Центру дитячої онкології та гематології: «На первом году жизни ребенок ежемесячно должен осматриваться сестрой или врачом. К сожалению, наши осмотры сводятся к тому, что наши патронажи происходят за закрытыми дверями и ограничиваются беседами с мамой. А ребенок в это время спит, никто его не осматривает».
Так само і шкільні медогляди, говорить лікар, подекуди проводять «для галочки». Відтак статистика – не втішна. Третина онкохворих програє двобій із хворобою. А щороку рак діагностують у близько сорока маленьких черкащан.