8 травня вони говорили, що нарешті стаємо європейською нацією. Що це тепер наш день примирення та пам'яті. Що перемога над нацизмом була саме 8 травня…
Бо акт про капітуляцію нацистською Німеччиною був підписаний саме 8 травня. Бо 9 його відмічали лише в Радянському Союзі.
А вже вчора ті ж самі "державні" діячі та всі інші знову "слились в общем екстазе" традиційного радянсько-комуністичного свята. Бо так звикли. Так звикли всі, як вони кажуть.
І йшли всі колонами під прапорами, хоч і різними, пам'ятаючи… і розриваючи ту Перемогу кожен під свої прапори.
Тільки про що "пам'ятаючи"? Про парад, про те, "чия ж насправді перемога", що обов'язково треба пройти колонами по центральним майданам, про увагу до ветеранів? А потім столи та по "100 грамм"…
А ті ще живі ветерани, прості солдати, яких залишилось одиниці, так і лежали по домівках в своїх чотирьох стінах. Бо вже немає здоров'я та сили навіть стати на ноги…
На жаль, ще довго совок буде сидіти в нашій підсвідомості…