Тричі слушна нагода розповісти про наш ігровий Палац спорту. Перша – найголовніша: за кілька днів "Будівельник" прийме найважливіші ігри у своїй майже 40-річній історії, адже "Черкаські Мавпи" виборюватимуть "золото" баскетбольної Суперліги. Друга – 20 квітня 1967 року через пресу містяни дізналися, що "невдовзі в обласному центрі з’явиться нова сучасна спортивна будівля під дахом". Ну й третя – 22 квітня 1979-го вона таки з’явилася. Не так щоб зовсім "невдовзі", та все ж.
Ідея побудувати у місті Палац спорту зародилася у тресті "Черкасихімбуд", а головним її генератором був інструктор зі спорту цієї організації Олексій Цупило. Не знаю, чому за основу взяли не якийсь типовий проект "ДС", а зерносховище в Геронимівці, – історія про це тактовно мовчить, – та вже як було. Може тому, що стіни і дах на таких будівлях – одне ціле, а в агрообласті воно завжди наявне, відтак немає потреби у зайвих витратах. Та однаково, коли велетенські дуги були встановлені, кошти закінчилися, тож з 1972 року об’єкт заморозили. Поступово він перетворився на сміттєзвалище, яке тільки 1977-го "розчистив" Іван Лутак. "Перший" надав процесу такого прискорення, що вже 22 квітня 1979 року, на річницю з дня народження Леніна, Палац урочисто відкрили. Та ненадовго: під підлогою не зробили вентиляції, тож невдовзі майданчик почав банально гнити. Треба було 120 кубометрів спеціального брусу, дістати який теоретично можливо було аж у Архангельській області. Але лише теоретично, бо фінансування такої закупівлі не передбачалося Держпланом. Що робити?
Невідомо, як би виходили зі становища, якби не людина з промовистим для вирішення складних завдань прізвищем Зільбермінц. Заступник директора тресту "Черкасихімбуд" Петро Зільбермінц відмінно орієнтувався у лабіринтах складних господарських комбінацій, знав, куди і чим треба грюкати, щоб відчинили. При чому – в масштабах Союзу. Про "Коряжмуліс", лящі, спирт та таке інше тут у деталях не будемо, але невдовзі товарняк з брусом у Черкаси прибув. У 1982 році "Будівельник" відкрився удруге, вже без фанфар, а дещо згодом товаришу Зільбермінцу довелося перейматися ще й проблемою забезпечення передбаченого стандартами освітлення. Річ у тім, що потужні спецлампи денного світла тоді випускали лише у Саранську і аж ніяк не для спорткомплексів.
Тож 22 квітня 1979 року – відкриття. За два дні – великий матеріал у "Черкаській правді", який може б і був меншим та зосередженішим на самому об’єкті, якби не день народження Леніна.
"В архітектурний ансамбль вулиці ХХ партз’їзду – району черкаської хімії – вписалася будівля оригінальних форм. Це – Палац спорту тресту "Черкасхімбуд". Відповідну і назву дістала нова споруда – "Будівельник".
Застосовано сучасні матеріали: бетон, метал, скло. Залізобетонні оболонки "кроком" більш як півсотні метрів утворили перекриття великого прольоту.
Під високим склепінням – головна спортивна арена. Площа залу перевищує 1000 квадратних метрів. По боках розташовані трибуни на 700 місць. Зал відповідає усім параметрам і вимогам сьогоднішнього спорту. Вже найближчим часом тут відбудуться республіканські змагання жіночих гандбольних команд – фінал Спартакіади України.
Крім головного залу, обладнано ще два. Їх передбачається використати для занять гімнастів, борців, важкоатлетів. Є методкабінети, кімнати відпочинку, душові.
Це найбільший спортивний корпус області. Його звели для себе самі будівельники хімії. Обов’язки генпідрядника виконувало БМУ-27 "Черкасхімбуду". Разом з його колективом трудилися численні субпідрядні організації, зокрема спеціалізованого управління "Опорядбуд", "Електромонтаж", "Сантехмонтаж". Бригади з БМУ-53 проклали зовнішні мережі і виконали благоустрій території. На будівництві особливо відзначилися бригади Віктора Стадника, Анатолія Федорова, Миколи Гвоздя, Василя Оберемка, Павла Кичатого… У будівельників було чимало добровольців-помічників: учнів профтехучилищ міста, комсомольців, спортсменів.
Новобудова відкрилася художньо-спортивним вечором, присвяченим 109-й річниці з дня народження В.І. Леніна. Нарядним і святковим постав новий Палац спорту перед черкасцями, які прийшли сюди минулої неділі. В глибині імпровізованої сцени – портрет дорогого Ілліча. Знялися над склепінням залу різнокольорові спортивні стяги.
Лунають фанфари. Актор драмтеатру Вячеслав Супрунов натхненно читає вірші про Леніна, про немеркнуче світло його ідей, про нашу вірність ідеалам революції. Здіймається, росте, шириться і заповнює увесь простір величава мелодія Серафима Тулікова "Ленін завжди з тобою", яку виконує Черкаський державний заслужений український народний хор. З гордістю зустріли черкасці повідомлення про те, що до культурної програми Олімпіади-80 включено виступи цього колективу.
Настає урочистий момент. Начальник БМУ-27 П.Є. Бомко, виконроб А.А. Петлюренко і електрозварювальник М.І. Медуха вручають символічний ключ від нової споруди. Його приймає чемпіон Олімпійських ігор Андрій Хімич, який передає його юній гімнастці Ларисі Коровниковій, а разом з ключем – умовно і естафету спортивних перемог…"
Текст справді великий, тож відслідковувати в ньому "корисні елементи2 можна довго. На око – десь отак 50/50 по суті та про партію, Леніна, червоні стяги й вокально-хореграфічні композиції. Класика жанру, одним словом. Але причетні до події мали на це повне право: самі будували, самі й славили кого хотіли. Збудуємо ми – теж матимемо.
Зі старими фото "Будівельника" не склалося. Оригінальні з відкриття робив фотокор "Черкаської правди" Ігор Волчков і знайти їх, мабуть, нереально. Є дещо в поліграфічних фотоальбомах, але не фасадні. Тому прошу "хто чим може". Ну все, готуємось до фіналу!
