Третій рік йде війна. Третій рік артобстріли, горе, руйнування, сльози, обгорілі хати і земля… Третій рік ми втрачаємо молодих чоловіків, братів, друзів, коханих, втрачаємо ціле покоління…
Щодня ми ховаємо героїв. Щодня вмирає серце матері-батька зі смертю своєї дитини! А що країна? Вся плаче, горює на чолі з Президентом і Верховною Радою? Президенти зарубіжних країн висловлюють нам співчуття і люди несуть квіти до нашого посольства?..
Країна поділилася на бідних і багатих; на тих, хто воює, віддаючи життя, здоров’я і останні крихти; на тих, хто заробляв і заробляє на горі і смертях, хто крав, грабував і продовжує це робити! Причому крадуть на всьому: на бюджеті для онкохворих дітей, на будівництвах доріг і лікарень, на волонтерській допомозі (довгий час в це не вірилось, але це факт), у церквах, на поранених і полонених бійцях, крадуть землі, відмивають кошти, переводять в офшори – відкрито, цинічно, з розмахом, незважаючи ні на що!
Але більша частина – прості громадяни, які виживають при будь-якій владі, миряться зі становищем раба і все стерплять: і війну, ховаючись за сімейними проблемами і мізерним рівнем свідомості; і брехню нової передвиборної кампанії; візьмуть чергові гроші та гречку, продаючи свій голос; промовчать, коли будуть ображати слабшого; пройдуть непомітно, опустивши очі, коли грабуватимуть перехожого поряд; не подадуть милостиню нужденному, прикриваючись звичними фразами "У мене теж діти є, мені теж потрібно! А, хто мені дасть?".
" А??? ВІійна??? Ну, Слава Героям! Герої не вмирають! Повертайтеся живими!" – і тисячі лайків у постах про загиблих… Це їх звичайна відповідь…
Коли в сімї похорон, веселих пісень не співають, концертів не проводять – траур… Щодня у нас похорон – і не один! Щось не бачу трауру…
Ми боремось за Незалежність, проявляючи неповагу до загиблих героїв вже сьогодні! Ми не можемо змусити інших людей чи країни поважати і любити нас, якщо самі цього не робимо! Ми виховуємо націю без роду, без гордості, без самоповаги, без пам’яті – і без майбутнього!!! Ми боремось за незалежність і суверенітет країни, а самі, в більшості, стали рабами і потріскались на частинки, в погоні за матеріальними благами…
Країна котиться в прірву. Керівництво накраде якомога більше і на власних літаках "змиється" за кордон, час від часу даючи рекомендації, як вижити нам. А що будете робити ви? Чи станете гравієм, який пришвидшить падіння, чи станете горою, за якою можна заховатися?