Обезцінювання – масова, поширена тенденція нашого суспільства. У нас не люблять успішних людей. Навіть, не так. У нас не люблять чужі успіхи. Будь-які.
Багатьом дівчатам знайомий приклад, коли тобі під тридцять, немає сім’ї, тобі це болить, але життя йде своїм чередом. Ти робиш успіхи на роботі, гарно виглядаєш, багато друзів, все класно. Реалізуєш успішно черговий проект на роботі або отримуєш підвищення, зустрічаєш когось із знайомих, спілкуєшся, з блиском в очах і захопленням розповідаєш про свої успіхи, тебе слухають, а потім: "Ну, да, це добре… а як з особистим життям? Вже є хтось? Пора ж вже й дітей заводить!"
І раз! Ти з абсолютно щасливої, задоволеної життям людини перетворюєшся на невдаху, котра нічого не досягла. Бо, головного ж не зробила.
Прикладів таких велика кількість.
– Мам, я спустився з американської гірки, оттакенної висоти, мені всі дорослі аплодували, – щасливо розповідає десятирічний хлопець. – Да? І що? З неї всі спускаються…
– Я захистила кандидатську дисертацію! – Ой, зараз всі захищають, кому не лінь, аби гроші були…
– Мені чоловік подарував неймовірну сукню блакитного кольору!!! – Цей колір не в моді цього сезону, мабуть минулорічна колекція, по знижках…
Але, зазвичай б"ють по найболючішому: неможливості народити дитину, проблемами з чоловіком, батьками, особистісними негараздами тощо. І від однієї такої невинної, на перший погляд, фрази у людини все опускається, падає настрій, самооцінка, день змінює колір на чорно-білий і життя здається лише сутінками.
В народі це називається "заздрощами" або "жабою" у психології "обезцінюванням". Більше того, це форма психологічного насилля, яка дає можливість підвищити свою самооцінку за рахунок інших.
Для тих людей, котрі це роблять, це своєрідна форма психологічного захисту. У них самих самооцінка низька, вони бояться, що на фоні успіхів інших вони знеціняться ще більше, розвиватися, рухатися вперед не можуть, не хочуть, не вміють, єдиний варіант – принизити, обезцінити успіхи іншої людини і зберегти своє Его, себе, іншими словами.
Насправді, дуже токсичні люди, котрі несуть лише негатив і забирають енергію в інших.
Якщо є можливість дистанціюватися від такого спілкування – це найкращий варіант. Гірше, коли такий керівник, бо тоді всі успіхи підлеглих викидаються як сміття на смітник. Помітила, що в таких колективах часто змінюються кадри, звільняються люди і така "хвора" атмосфера. Тобто, люди реально багато хворіють. І ще там травм багато, організм ніби спеціально сам зупиняється . Бо, на смітник не хоче, а як рухатися далі – не знає. От робить такі собі паузи.
Ще погано, коли таке роблять батьки. Це теж масово. З батьківським обезцінюванням все складно, там емоційні зв"язки-залежності, але все-одно можливо.
Так, от до чого я веду. Якщо вас обезцінюють, значить ви є загрозою для самопочуття цієї людини, бо їй, насправді, погано. Вона нещаслива, у неї внутрішній страх власної неспроможності і невдалості. Вона так маскується.
Якщо вас чіпає чуже обезцінювання – значить у вас також є уразливі моменти. Треба проаналізувати всі свої емоції, страхи. І чому це для вас важливо – думка іншої людини?
Шукайте опору в собі, якщо вам щось приносить радість – радійте, не давайте нікому цю радість зіпсувати. Шануйте і плекайте свої досягнення, свої почуття, свої погляди, свої цінності.
І фільтруйте своє оточення. Якщо немає можливості дистанціюватися – ігноруйте сказане ними.
І як казав сер Вінстон Черчилль — Хай жодне слово, що летить на вашу адресу, не змінює вашої думки про себе.
