Мене завжди цікавило, чому одні жінки вміють створити навколо себе життя і до них всі тягнуться як до джерела, а іншим – ніяк не вдається? Можливо тому, що я сама жінка, схильна до самоаналізу і, відповідно, до аналізу собі подібних.
Колись у мене була одна студентка, на старших курсах. Їй був 21 рік, і вона була заміжня. І от постійно вона мені ставила питання одного й того ж змісту, причому так монотонно, без інтонації, і, здавалося, їй не потрібна була й відповідь моя. Це був просто її звичний, рутинний монолог про те, що чоловік хоче розлучитися з нею, що він їй не приділяє уваги, що він не цікавиться нею, затримується на роботі і все таке інше.
А на одному з занять вона запитала: "Інно Володимирівно, а може мені дитину народити?" – "Ви хочете дитину?" – поцікавилася я. "Ні, не хочу. Просто може, він тоді мене не покине". І ось тут я подивилася на неї зовсім іншими очима, очима об’єктивної реальності. Переді мною сиділа дівчина невизначеного віку – чи їй 25 чи 30, сказати важко. Завжди одягнена на заняттях у пуховик незрозумілої форми і кольору, чи то темно-коричневий, чи темно-сірий – важко сказати. Коротко стрижена і завжди не зачесана (може, у неї і був гребінець, але він точно жив абсолютно окремим від неї життям!) Ні краплі макіяжу і, найголовніше, повністю індиферентний вираз обличчя і пустка в очах, без будь-якого вогнику.
І я уявила її чоловіка, якому після важкого робочого дня треба йти додому, до маси претензій на свою адресу, докорів щодо своєї неспроможності зробити її персону щасливою, до оцієї суцільної байдужості і пустки! Я уявила, як він шукає можливість затриматися на роботі, вирішуючи ще і ще якісь нібито важливі питання, йде останнім, потім телефонує другові, щоб, може, зустрітися та по пивку, бо давно не бачилися. А там уже й вечір збігає, поки прийшов, вже купатися й спати. Менше бачилися, менше спілкувалися, менше напруги. Бо не хочеться йому йти до такого дому! І мені не хотілося б!
І ще я уявила, як народиться у неї дитина, у цій безодні пустих стосунків. І добре, коли у дитини вийде склеїти сім’ю, вийде запалити вогник у очах мами і стати сенсом її життя. А якщо дитина не справиться із тією величезною відповідальністю, яку на неї, ще на ненароджену, поклала її мама?
Адже так буває: післяпологовий шок, потім депресія, потім виснажливий побут і безсонні ночі, зуби, температури, віруси, діареї тощо. І дитина все життя вимушена буде слухати, як мамі важко, як вона зіпсувала їй життя, бо ніхто з дитиною брати не хоче, а її батько виявився таким, як і всі чоловіки. А вони всі однакові! А все починається, власне, з самого простого – ніхто не мусить прийти і зробити тебе щасливою. А ти будеш сидіти, нічого не роблячи.
Робота над собою завжди найважча, і ті, хто її робить, той і має. І, навіть, якщо у тебе популярна зараз хвороба "депресія", ти маєш з неї вийти! Встати, зібратися і піти: до лікаря, до подруги, по магазинах, в залежності від того, яка стадія. Але в голові має сформуватися установка, що я маю з нею справитися і зажити повноцінним цікавим життям!
Вважається, що існує чотири основних стани, якими повинна оволодіти жінка. Цю теорію дуже вдало запустила Лариса Ренар у своїх бестселерах, починаючи з "Круга женской силы", і зараз майже всі психологи не тільки проводять тренінги, вебінари, семінари і всяку-всячину, де вчать жінок входити в ці стани і виходити з них за шалені гроші. Причому у тому, що ця теорія дійсно вдала і вона працює, якщо її зрозуміти правильно.
Перший стан – це стан Дівчинки. Це коли жінка, як дитина радіє приємним новинам, які приносить її чоловік, подарункам, емоційно тішиться, і він відчуває себе чоловіком, який ощасливив! Сюди входить й деколи "включати блондинку" і "кліпати" очима.
Далі – стан Хазяйки. Сюди входять борщі, вареники, чиста білизна, випрасувані сорочки, нагодовані, причепурені діти і, загалом, сама атмосфера у домі.
Стан Коханки – найбільш простий і складний водночас. Чоловік і жінка – це дві найближчі людини, де не повинно бути ніяких обмежень. З іншого боку радянсько-пуританське мислення: "Я ж жінка, а не якась повія! Зі мною такого робити не можна, а хоче, хай іде до тих…". Це помилкова позиція, бо рано чи пізно він таки туди піде…
І стан Королеви – неприступність, задумливість, холодність, відстороненість, інтелект, розум, ерудованість, аналіз, розсудливість. І от я помітила вже давно, що жінки, які навчилися жонглювати цими станами – вони мають місце "бути", а не здаватися. Вони є справжніми, не "щасливими і успішними", що є абстрактними поняттями і не завжди зрозумілими, а такі жінки є справжніми!
До них тягнуться, як до сонячного світла, як до джерела енергії. Біля них завжди багато чоловіків, і друзів, і подруг, і родичів і просто знайомих. І не важливо, чи жінка народилася з цим умінням, чи навчила цього її розумна мама чи бабуся, чи вона прийшла до цього через власний досвід, головне – результат! А суть всієї цієї проблеми лише в одному: хочеш бути щасливою – будь, ніхто не заважає, крім самої себе.
